Знову й знов аж до сьогоднішнього дня робилися спроби виділити речовини або психогенні сили з атмосфери. Так, Месмер[34], відштовхуючись від магнетизму, гадав, що відкрив «флюїд», який струмує з людського тіла й може накопичуватися в певних предметах, що правлять за своєрідні акумулятори. Месмеризм у лікувальному мистецтві породив не одну моду, його впливи продовжують жити у літературі. Особливо захоплювався ним Е. Т. А. Гофман. Вже сама дисертація Месмера мала неабиякий розголос. «De planetarum influxu[35]» — таку назву міг би мати й трактат Новаліса[36] або один з дописів до «Атенеума[37]».
Менш відомим, хоча й важливішим за Месмера, був Карл-Людвіг фон Райхенбах[38], який відзначився не лише як натурфілософ, але також як геолог, хімік і промисловець. Райхенбах гадав, що завдяки «одичній силі» знайшов речовину, випромінювання якої можна порівняти з флюїдами Месмера. Він гадав, що цей од, хоч і поширений скрізь у природі, проте сприймається лише істотами витонченої організації, яких Райхенбах назвав сензитивними або, у випадку особливо високої чутливості, надсензитивними.
Райхенбах, у якого натурфілософські міркування поєднувалися з природничою точністю, намагався експериментально довести існування оду та використовував для цього сензитивних, подібно до того, як короткозорий послуговується окулярами. У зв'язку з цим він розробив процедури, які ми сьогодні назвали б тестами, і хоча апаратів він не застосовував, але прагнув до дуже тонкої диференціації. Наприклад, людина не потрапляла до кола сензитивних, якщо не могла відчути різниці температур між гострим і тупим боком курячого яйця, тримаючи його двома пальцями. Райхенбах наважувався проникати в такі сфери, які хоч і не були далекими або замкненими, але залишалися недоступними навіть для загального розуміння.
Проте фізики не хотіли нічого чути про од, так само як психіатри та неврологи — про сензитивних. Усе це засмучувало Райхенбаха як природознавця, тоді як філософ він міг на все це не зважати. Райхенбах прийшов зі своїми ідеями в найнесприятливіший час. Ще більшою мірою це стосується Фехнера[39], який розглядав математично-фізичні уявлення про світ як «нічну сторону» всесвіту й дістав велику користь із праць Райхенбаха для своєї «психофізики».
Міркування Фехнера про одушевлення небесних тіл та рослин не мали розголосу в часи, коли з небувалою силою пробивали собі шлях механістичні теорії. У медицині починав домінувати позитивізм, гібрисом якого стали вихваляння одного хірурга про те, що він під час своєї роботи ще жодного разу не бачив душі.
Такі суперечності в межах споглядання створюють враження, ніби дух активний в обох крилах одного будинку, між якими немає дверей. Тут може також спасти на думку подвійне дзеркало, сторони якого розділені непрозорим шаром. Та все-таки настають часи, які наближають єдність споглядання. Воно ніколи не може бути абсолютно досконалим, адже як математично-фізичні, так і натурфілософські уявлення Райхенбаха та Фехнера є лише аспектами «внутрішнього [світу] природи».
Отже, доза, яка призводить до сп'яніння, може бути мінімальною, якщо на те вистачить підготовки. У цьому плані також трапляються сензитивні, наділені особливою чутливістю. Норми, встановлення яких, на думку законодавця, є необхідністю, наприклад у правилах дорожнього руху, дають про це доволі приблизне уявлення. Законодавець ставатиме дедалі суворішим, оскільки емпіричний світ щодня надає нові докази того, що у сп'янінні та техніці стикаються дві сили, які виключають одна одну. Власне, це стосується загалом не лише наркотиків. Кількість засобів та діапазон їхнього застосування безперервно зростають. Постає дедалі більше завдань, для виконання яких помірне вживання наркотиків не лише рекомендується, а навіть є неминучим. Усе це перетворюється на особливу науку.
Схильність до сп'яніння може стати такою сильною, що стає достатньо вже самої поведінки, а засоби стають непотрібними. Особливо це властиве аскетизму; його тісний зв'язок з екстазом відомий уже здавна. До стриманості, неспання та посту приходить самотність, яка знову і знову дає сили митцям і вченим. Звідси й потік фіванських картин[40]: візій на відстані, не пов'язані з наркотиками, вже не кажучи про якісь апарати.
Мислитель, митець, що перебуває в хорошій формі, добре знає такі фази, під час яких струменить нове світло. Світ починає говорити та відповідати духові з дедалі більшою силою. Речі ніби заряджаються; їхня краса, їхній осмислений порядок проявляються в новому світлі. Це буття-у-формі є незалежним від фізичного самопочуття; часто воно перебуває в суперечності з ним, часто здається, що в стані ослаблення образи знаходять легший доступ, ніж за інших обставин. Проте ще Райхенбах попереджав, що чутливість і хворобу можна завиграшки сплутати — і тут легко припуститися помилки, що часто трапляється в диспутах, в яких, відходячи від твору, роблять висновки про психе митця. Невипадково, що саме наш час багатий на такі суперечки. Очевидно, не лише в житті окремого індивіда перед продуктивними фазами з'являються стани підвищеної сприйнятливості, те саме відбувається й при зміні стилю в межах культур. Ці стани проступають у вавилонському змішанні як формальної мови, так і мови загалом.
34
35
Повна назва «
36
37
«
38
39
40