Як бачимо, в єдиному таборі соціал-демократії станули проти себе дві опозиційні, а згодом і ворожі групи: революційні максималісти та еволюційні мінімалісти. Звідціля вийшли й назви: “большевиків”, себто тих, то заступали непримириму максимальну програму марксизму, і “меншовиків”, що схилялися до угодовської мінімальної програми.Ленінові годі було відмовити в прозорливості й у правильному відчутті моторичннх двигунів життя… Коли західноєвропейські, а під їх впливом і московсько-меншовицькі провідники соціалізму потопали в хаосі мертвої, безчинної й бездушної матеріалістичної схоластики, він відчував, що перемога комуно-соціалізму залежить і від духо-волевого напруження його акції. Фанатик марксизму, Ленін водночас у самій своїй істоті парадоксально сполучав історичний матеріалізм із… волюнтаризмом, діалектику — з певними психологічними проявами… ідеалізму.Такими внутрішніми прикметами визначалася зрештою більшість московських соціалістів, відрізняючись цим від західноєвропейських, хоч і виходила з однакової з ними доктрини. На це склалися особливі причини. В Європі соціалістичний рух викликався реальними соціально-економічними умовами, що їх тут створював уже розвинений промисловий і фінансовий капітал. Це надавало європейському соціалістичному рухові не чуттєвих, але цілком практичних, матеріалістичних познак. Тут боротьба відбувалася на базі конкретно існуючих соціально-економічних відносин, втягаючи в рух, крім робітничих мас, подвійну категорію лідерів: відірваних від життя кабінетних теоретиків марксизму та різних партійних практиків. Серед останніх було чимало “дєльцов” (по нашому, “реальних політиків”…) що в лідерстві соціалізму бачили певні, часом дуже далекі від яких-будь “ідеалів”, користі. Цим пояснюється й тепер існуючий в Європі парадокс, що на чолі соціалістичних партій перебувають “пролетарі”, маючи в банках… мільйонові власні конта!Інші обставини були в Росії. Її примітивна соціально – економічна система та режим абсолютистичної монархії не творили органічної бази для розвитку соціалізму. Робітничі маси не були дозрілими до приняття його кличів. Натомісць його ідеї полонили ту частину московського суспільства, що властиво до соціалізму й пролетарської революції не мала ніякого реального відношення, це інтелектуальну еліту — інтелігенцію, ба навіть буржуазію (цей факт доволі дивно виглядає на тлі безапеляційного твердження Маркса про те, що “побут означує свідомість” !..). Не маючи ніякої змоги застосувати соціалістичні теорії до практичного життя, ця інтелігенція перетворила їх у романтику, де реалізм заступлено чуттям, мріями, серцем і ідеалістичними емоціями, отже виявами, доволі далекими від марксівського матеріалізму…У витворенню цих прикмет московського соціалізму певну ролю відограли й особливості московського духа й психології. В них глибоко закорінені пероні містики, що надають їм то характеру пасивної “стоячої води”, то знов раптового стихійного шалу… Ціла культурна і політична історія Московії визначається цими вибуховими шуканнями якоїсь абсолютної “правди всіх правд”, що лежить десь поза межами реального існування. При всій своїй глибині, ці містичні шукання мають незмінні в часі риси якоїсь духової патології, що вульгарно спрощує різноманітний світ ідей і явищ, заступаючи їх внутрішній зміст і якість зовнішніми формами божеського фетишу.Так було раніше, коли московські маси добровільно йшли на кострища в спорі між собою — трьома чи двома “перстами” хреститися; має чи не має бути якась літера в церковних книгах? Пізніше ці характерні “психологічні риси виявилися в примітивному “народолюбстві” московської інтелігенції, в хоробливому душевному “самоковирянію” достоєвщини, в цареславному ідолопоклонстві, а, нарешті, п московському комунізмі. Духове напруження москаля ніколи не буває радісне й творче; його незмінно супроводить аскетизм, якась азійська фатальність, пов’язані з нездоровою екзальтацією (в тому, що большевизм послуговується в своїй сучасній практиці методою так зв. “ентузіазму”, не май нічого випадкового…).Будучи продуктом московського духа й культури, Ленін ці прикмети переніс на свій комунізм. Останній уявляв із себе непримириму секту фанатиків, що жили й ділали силами свого духоволевого напруження. Ленінську “стару гвардію” визначав гарячковий ідейний порив, скермований до здобуття поставлених цілей; це були аскети-містики, що ціль свого існування бачили в боротьбі за свої теорії. Як бачимо, комуністичний рух, змагаючись за панування матеріалістично – марксівської концепції у світі, водночас самий живився й міцнішав у боротьбі силами волюнтаризму і своєманітаого ідеалізму.Це означило його перспективи! Бо коли прийшла рішаюча година, він — нівелюючий усі якості, усуваючий усі сумніви, вульгарно-примітивний у своїй суспільно-ідейній концепції, але водночас непримиримий, волевий і рушійний— лише він міг опанувати московські й духово-змосковлені маси Росії. Що могла розгублена, канцелярійно-академічна, засохла в свому бездушному доктринерстві (з яким щасливо йшла в парі угодовська капітуляція в практиці…) світова соціал-демократія протиставити свому “побратимові” — комунізмові в боротьбі за маси? Його прямолінійним і вражаючим свідомість гаслам: “Грабуй награблене!..”, “Війна палацам, мир хатам”?! Не диво, що комунізм опанував маси.Вожді комунізму люблять багато писати й говорити про перемога марксизму, в СССР. Між тим ніщо інше, як власне жовтнева революція та всі її сучасні наслідки заперечують теорії Маркса про механічну “об’єктивність” історичного розвитку, та його закони соціальної революції. Ніде правди діти… Коли б Ленін (подібно до деяких соціал-демократичних теоретиків) покладався на самі “закони” марксизму, то певно не довелося б йому дочекатися перемоги компартії! Історія ніби для глузування над Марксом створила парадокс російської революції, з її жовтнем 1917 року…Згідно з Марксом, соціальна революція мала насамперед нагрівати в країнах посиленої концентрації капіталу й пролетаризації мас. Отже економічний, головно промисловий, розвиток даної країни обумовляв її “зрілість” для революції В періоді 1917 року Росія з її малорозвиненою соціально-економічною системою, що в ній слідна була ще спадщина недавнього кріпацько-февдального устрою, ніяк не могла творити органічного, підпорядкованого марксівським об’єктивним “закономірностям”, підложжя для соціалізму й комунізму. Після логіки соціалістичної доктрини, революційні зриви стояли на порядку дня в західних індустріалізованих державах… Сталося навпаки! В розвинених економічно країнах соціалізм не втримає своїх позицій; натомість відстала від них на кілька десятиліть Росія, зовсім неочікувано, перша станула тереном комуністичного експерименту.До питання, які не створило наслідки для самого комунізму, ми ще повернемо. Тут важно ствердити, що самий цей експеримент проречисто заперечує твердження марксизму про рішаюче значіння механістично-матеріалістичних факторів у подіях історії. Він доказує, що її процесами кермує людський дух і рушійна воля, виявлювані в активному чині. Цю “контрреволюційну метафізику” сучасні володарі Кремля висміюють і переслідують терором… Між тим під її фактичним впливом переходила й їх діяльність у періоді підготовки та переведення жовтневої революції. Коли б не це — не існував би сьогодні Совіцький Союз!Захопивши владу й Росії, комунізм (большевизм) одразу перечеркнув існуючий політичний і господарський устрій та його правні норми. Мало того — у свому гарячковому революційному пориві він одним махом, хотів знищити старі форми суспільного існування, і ввесь духовно-психологічний уклад життя та зломати дотеперішню уяву про людину, мораль, дійсність і будучність… Він змагав не лише до усуспільнення всіх продукційних засобів і знищення приватної власності й визиску людини людиною, але й до цілковитого зрівняння всіх людей у життєвому побуті й потребах.