Таке обвинувачення знайоме, і його масштаб і серйозність свідчать про емоційну та політичну силу ідеалу, так завзято осуджуваного. Але ідеал та ідентичність, спроможні виконувати такі численні колективні та індивідуальні функції, неминуче матимуть найрозмаїтіші соціальні та політичні наслідки, якщо зважити на різноманітність обставин, за яких мусять діяти націоналісти. Можна, звичайно, перелічити й позитивні риси націоналізму: він обстоює культуру меншин, рятує «втрачені» історії та літератури, надихає культурні ренесанси, розв’язує «кризи ідентичності», легітимує спільноти й соціальну солідарність, закликає опиратися тиранії, проголошує ідеал народного суверенітету й колективної мобілізації і навіть мотивує самостійний економічний розвиток. Проте з не меншою слушністю всі ці риси можна приписати націоналістичній ідеології, назвавши їх, за прикладом критиків, згубними наслідками тієї ідеології. Отож годі знайти разючіші та одвертіші свідчення двозначної природи національної ідентичності й націоналізму і глибокого — лихого або доброго — впливу національної ідентичності й національності на переважну частину людства в більшості регіонів світу.
А тепер нам слід дослідити, чому таке відбувається, де залягає найглибше коріння сили, що її в наш час виявляють національні ідентичності. /28/
Розділ 2 ЕТНІЧНА ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Зародки того, що ми називаємо національною ідентичністю, такі ж складні, як і її природа. Я не просто стверджую, що зародження кожної нації значною мірою унікальне і сучасні нації репрезентують велике розмаїття вихідних пунктів, шляхів, темпів і періодів свого розвитку. Саме питання: «Як зароджується нація?» слід розбити на кілька окремих питань, як-от: «Що таке нація?», «Чому і як виникає нація?», «Коли і де виникає нація?»
Ці три питання й справді стануть у великій пригоді при пошуках загального пояснення зародження й розвитку сучасних націй.
1. Що таке нація? Якими є етнічні основи і моделі сучасних націй? Чому виникла та або та окрема нація?
2. Чому і як виникає нація? Тобто якими є загальні причини й механізми, що започатковують процес формування націй з різних етнічних зв’язків і спогадів?
3. Коли і де виникає нація? Якими є специфічні ідеї, групи та території, що стають передумовою формування окремих націй у конкретний історичний період і в конкретному місці?
Відповівши на ці запитання, дарма що відповіді неминуче будуть загальні й неповні, можна сподіватись, що ми хоч трохи з’ясуємо проблему походження та розвитку нації, проблему, навколо якої точиться стільки суперечок.
Якщо міфи, подібні до міфа про Едіпа, можна розглядати як широко визнані за правду вигадки, переказані в драматичній формі, що стосуються минулих подій, проте служать цілям сьогодення й майбутнього, тоді нація стоїть у центрі одного з найпопулярніших і найпоширеніших міфів сучасності: міфа націоналізму. Провідною в цьому міфі є ідея, ніби нації існують з давніх-давен, а націоналісти мають пробудити їх від довгого сну, щоб вони посіли належне їм місце у світі націй. Вплив нації полягає, як ми далі побачимо, почасти в самих обіцянках драми національного спасіння. Цей вплив часто незмірно посилюється наявністю і збереженням традицій, що втілюють спогади, символи, /29/ міфи й вартості з набагато давніших періодів життя даної сукупності людей, спільноти або терену. Отже, нам передусім слід дослідити доновітні етнічні ідентичності й традиції [28].
Концепція «етнічної належності» протягом останніх років привертала до себе велику увагу. Для декого етнічна належність становила «споконвічну» сутність. Вона нібито існує в природі, поза часом. Це одна з «аксіом» людського існування (цей погляд нещодавно дістав підтримку з боку соціобіології, де її вважають за дальший розвиток процесу генетичної селекції та пристосування до середовища). Натомість інші приписують етнічності «ситуаційний характер». Належність до етнічної групи — це справа ставлення, сприйняття й почувань, які завжди нетривкі й мінливі, бо змінюються залежно від ситуації, в якій опиняється суб’єкт. Тільки-но змінюється ситуація індивіда, зазнає змін і його групова ідентифікація; або ж ті розмаїті ідентичності та міркування, до яких прихиляється індивід, мають різну вагу для цього індивіда в різні періоди його життя і в різних ситуаціях. Такий стан уможливлює використання етнічної належності як «інструмента» для обстоювання індивідуальних і колективних інтересів, зокрема інтересів конкурентних еліт, які потребують мобілізації великої кількості прихильників задля досягнення цілей у боротьбі за владу. В цій боротьбі етнічність обертається на корисне знаряддя [29].
Між цими двома крайнощами лежать погляди, що наголошують на історичних та символіко-культурних атрибутах етнічної ідентичності. Саме таких поглядів дотримується й автор цієї книжки. Етнічна група — це тип культурної спільноти, що надає великої ваги міфові про походження та історичній пам’яті і вирізняється однією, а то й кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою, інституціями. Такі спільноти «історичні» в двох розуміннях: по-перше, історична пам’ять доконечна для їхнього дальшого існування, по-друге, кожна з цих етнічних груп є продуктом певних історичних сил і, отже, може зазнавати історичних змін та розпаду.
Тут нам стане в пригоді розмежування між етнічними категоріями і етнічними спільнотами. Етнічні категорії — це сукупності людей, що їх принаймні дехто з чужинців уважає за окремі культурні та історичні групи. Однак сукупності, визначені таким чином, іноді можуть мати вкрай незначну самосвідомість, лише дуже неясно розуміючи, що вони становлять окрему групу. Наприклад, турки в Анатолії /30/ до 1900 p. здебільшого не усвідомлювали окремої «турецької» ідентичності — тобто окремої від панівної османської та всеохопної ісламської ідентичності; до того ж місцеві ідентичності родового клану, села, регіону часто мали куди більшу вагу. Це саме можна сказати й про жителів карпатських долин словаків перед 1850 p., попри їхні близькі діалекти і спільну релігію. В обох випадках здебільше не було міфа про спільне походження, спільної історичної пам’яті, чуття солідарності і зв’язку з чітко визначеним рідним краєм [30].
Натомість етнічну спільноту можна вирізнити саме за цими атрибутами, навіть коли їх невідступно дотримується і ясно проголошує тільки невелика частина даного населення і навіть коли за якоїсь певної доби деякі з цих атрибутів сильніші та виразніші за решту. Можна назвати шість головних атрибутів етнічної спільноти (або, вдавшись до французького терміна, ethnie):
1) групова власна назва;
2) міф про спільних предків;
3) спільна історична пам’ять;
4) один або більше диференційних елементів спільної культури;
5) зв’язок із конкретним «рідним краєм»;
6) чуття солідарності у значної частини населення [31].
29
Докладніше про ці різні підходи див. статтю Paul Brass у Taylor and Yapp (1979) та A. D. Smith (1968a, ch. 1).
30
Про турків див. В. Lewis (1968, зокрема ch. 10); про словаків статтю Paul у Brass (1985).