Усвідомлюємо, що сатанинський комунізм і його невід’ємну складову – “сталінізм” в Україні буде остаточно поховано тільки після перемоги Національної революції, але і зараз, коли боротьба іде за саме існування нашої держави, ні на мить не можна призупиняти протиставлення цій червоній заразі. Треба загнати комуністичного гада туди, звідки він і з’явився – у пекло!
Багаторічна боротьба “Тризуба” не була марною. На цьому етапі за дев’ятнадцять років свого організаційного життя ми зробили те, що не могли і не можуть зробити інші громадські та політичні структури: ми показали українцям, та й не тільки, приклад жертовної боротьби за Україну. Адже перебування в “Тризубі” імені Степан Бандери не несе такої для багатьох привабливої партійно-політичної перспективи отримання депутатських мандатів або чиновницьких посад. Перед нами завжди стояло всього три першочергові завдання:
• Виховання української молоді в дусі патріотизму, плекання молодої людини – націоналіста, людини ідеї і чину, готової на самопожертву заради своєї Нації та Батьківщини.
• Пропаганда ідеології українського націоналізму – культивування української національної ідеї – державності української нації на етнічних українських землях.
• Національно-захисна діяльність – захист честі і гідності української нації та української людини в різних умовах, всіма доступними методами і засобами.
Переконаний, що всі роки існування нашої бандерівської Родини ми робили все від нас залежне, щоб ці завдання з честю виконувати. Далеко не все вдавалося, ми часто помилялися, робили замало для того, щоб наша Вітчизна вже зараз стала вільною. Так, я це усвідомлюю! Але впевнений і в іншому: ніхто б не зробив того, що зробили ми за ці роки, краще від нас, а також у тому, що Господь не покарає нас за те, що ми не перемогли в боротьбі, але прокляне, якщо не будемо боротися в ім’я Бога, України, Свободи.
Ми, тризубівці, маючи досі абсолютно актуальну велику мету (“Здобути, закріпити і розбудувати Українську Самостійну Соборну Державу – державу української нації на етнічних українських землях зі своїм власним суспільним ладом, відповідно до потреб і бажань українського народу, який би запевнив українській нації всебічний розвиток, усім громадянам України – Свободу, Справедливість, Добробут”) і чітку концепцію нашої боротьби (“Визвольна, революційна, безоглядна і масова боротьба українського народу за УССД, ведена власними силами Нації за всяких умов, усіма доступними методами, на засадах ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери і під єдиним керівництвом націоналістичного революційного Проводу, створеного на базі Національного Революційного Ордену”), продовжуємо свій шлях, відкриваємо нові обрії, шукаємо і знаходимо нові можливості. І тому, пишучи про те, що було колись, у далекому або й не дуже минулому, треба чітко усвідомлювати те, що є, а також те, що буде.
Ось на цьому хотів би зупинитися детальніше. Отже, розглядатимемо ситуацію щодо двох блоків питань – зовнішніх і внутрішніх.
Політична ситуація в Україні описана вже багатьма політиками, політологами, журналістами, аналітиками, публіцистами і масою простих людей. Ми, націоналісти, трактуємо її як внутрішню окупацію українського народу. Цей термін, особливо за останній рік, все більше опановує уми українських громадян незалежно від партійності, регіональної чи національної приналежності. Навіть нещодавні прихильники діючого узурпатора Януковича у східних та південних областях України із повним розумінням ставляться до такої націоналістичної термінології. Режим послідовно збільшує кількість своїх ворогів. І це добре…
Сьогодні найважливішим та найактуальнішим політичним завданням як для всіх громадян України, так і для націоналістів є скинути з держави та народу ярмо промосковського кримінально-олігархічного режиму на чолі з узурпатором Януковичем, бо подальший рух у будь-якому державницькому напрямку розвитку без цієї передумови неможливий. Саме цей пункт сьогодні може об’єднати всі без винятків політичні, громадські, церковні тощо сили. Саме він є предтечею не просто чергової “кольорової революції”, а революції Національної, яка передбачає не поверхневі, а радикальні та якісні зміни українського суспільства та державного механізму, що забезпечать перспективу та майбутнє нашого народу.
Найактивнішими складовими існуючого антирежимного процесу є опозиційні політичні партії, різноманітні громадські об’єднання, що виникли на базі антинародної політики злодійської влади, а також націоналістичні структури.
Наслідком діяльності цих суспільних сил є активізація протестних настроїв, особливо на Наддніпрянщині, які щоденно набирають обертів. Так, поки що вони, в основному, базуються на так званому “ковбасному інтересі”, але все більше людей усвідомлюють абсолютну безперспективність вузькоспрямованих соціальних виступів окремих суспільних стратумів. Вже сьогодні велика кількість громадських структур, що виникла внаслідок різкого погіршення соціально-економічної ситуації, шукає шляхи зближення між собою, бо починає усвідомлювати безвихідь соціальних протестів та бачить можливість вирішення “своїх” проблем тільки у загальнонаціональному вимірі (“Янукович – іди геть!”, “Смерть олігархату!”, “Слава Революції!”, “Свобода, Справедливість, Добробут!”), у своїй Незалежній державі.
Для “Тризуба” у громадському протестному середовищі надійним товаришем у боротьбі став Громадянський рух “Спільна справа” на чолі з Олександром Данилюком. Бачимо постійне зростання цієї структури та її лідера, взяття ними на озброєння національних ідеологем та гасел, постійні системні дії у напрямку ліквідації владного режиму, тому і надалі готові максимально співпрацювати з цією структурою.
Звичайно, адміністрація Януковича, розуміючи, що втриматися при владі у чесний спосіб нема жодних шансів, все робить для того, щоб найбільш революційно-активний громадський рух був максимально розколотий та дезорієнтований. Для цього твориться своєрідний “театр маріонеток”, який у відповідні моменти проводить свої, часто погано режисовані публічні вистави, але для “випускання пари” з революційного “казана” їх, поки що, виявляється цілком достатньо.
Наприклад, одним із найгучніших (мабуть, тому, що порожні каструлі дуже голосно гримлять) таких проектів є громадський рух “Вперед” Наталії Королевської. Достатньо елементарно проаналізувати акції, які провела ця луганська панянка, щоб побачити, як величезні кошти, що в них вкладаються, послідовно роблять свою чорну справу: починаючи з Податкового майдану, пані Королевська орієнтує на себе частину протестувальників, яких захоплюють радикальні назви псевдо-акцій та гасла, що дає їй можливість “легітимно” вступати у переговори з владою та “безкомпромісно”, за чашкою запашного “московського чаю” виборювати для простих смертних ті чи інші поступки (а, точніше, недоїдки з владного столу). Ось так вже понад рік “молода поросль політики”, “спадкоємиця справи Юлії Тимошенко”, “молода і перспективна жінка-політик”, імітуючи боротьбу за права підприємців, влаштовує “Автомайдани”, “Переобліки влади” та інші шоу, єдиною метою яких є не дати українцям об’єднатися і в єдиному пориві змести владний злочинний режим. Звичайно, такий приклад непоодинокий, але цей – найпоказовіший.
І ось на противагу штучному та фальшивому з’являються нові та несподівані, але справжні форми громадянського протесту. Нещодавня спроба закриття антинародною владою народного файлообмінника несподівано наштовхнулася на масовий спротив інтернет-спільноти. І тут не важливо, що таке EX.UA або хто цим ресурсом володіє. Найважливішим є те, що громадяни, нехай і у віртуальному світі, почали чинити масовий спротив злочинній владі. Мільйони користувачів інтернету об’єдналися у своєму несприйнятті Януковича і за декілька днів “поклали” більшість владних сайтів. Так, цієї цілеспрямованої антирежимної дії замало. Але вона є тою маленькою, та необхідною цеглинкою, яка дозволить українському народу вибудувати саркофаг, що поховає і Януковича, і його прислужників-злодіїв.