6. Рішуче поборювати і викорінювати всі прояви та наслідки російщення, більшовицької антикультури, чужорідної споживацької масової чи безбожницької “культури”, філософії культу насолоди, насильства, розпусти, що суперечать моральним засадам української духовності та стоять на перешкоді духовно-культурній відбудові нації.
7. Подолати засилля чужомовних антиукраїнських, антидержавних, низькопробних, псевдомистецьких друкованих видань, аудіо-, відео- та кінопродукції. Увести законодавчі бар’єри на їх поширення.
8. Повністю очистити всі (державні та приватні) установи і заклади культури від кадрів, що займаються антиукраїнською діяльністю і поширенням комуністичних, імпершовіністичних, космополітичних та інших реакційних поглядів.
9. Середня оплата праці працівників культури має бути суттєво (у кілька разів) вища за середню заробітну платню в країні. Сільські працівники культури повинні одержувати платню, на 50% вищу, ніж їх міські колеги.
11. Наука
Наука – це генератор інтелекту нації, невичерпне джерело нових ідей і технологій, фундамент національної економіки, визначальний фактор суспільного прогресу і запорука національної перспективи.
Національна система наукових установ має бути ядром і джерелом інтелектуального потенціалу нації, визначальним фактором розвитку, зміцнення і прогресування національної держави.
Невідкладним вважаємо:
1. Забезпечити випереджувальний розвиток науки, створити умови для максимальної свободи наукового пошуку.
2 Розпрацювати та реалізувати план персонального фінансування перспективних українських науковців. Захистити молодих спеціалістів, впровадивши для них податкові пільги.
3. Зорієнтувати наукові інституції при формуванні й фінансуванні наукових програм на національні пріоритети України, у тому числі – на якнайповнішу її незалежність від імпорту закордонних технологій.
4. Утвердити українську сутність та українську державницьку орієнтацію національної науки, діяльність якої має бути спрямована на духовне та інтелектуальне збагачення і зміцнення української нації.
5. Увести в дію принцип державницького протекціонізму та надання пріоритетності розвиткові фундаментальних та гуманітарних наук, насамперед – усім напрямкам україністики.
6. Через систему винагород заохочувати наукову, науково-практичну та технічно-творчу діяльність викладачів та студентів вищих навчальних закладів, учителів, працівників культури, інженерно-технічних працівників та ін.
7. Широко практикувати навчання і стажування молодих науковців у зарубіжних університетах, їх працю в іноземних наукових бібліотеках та архівах, участь українських вчених у міжнародних наукових симпозіумах та конференціях, у міжнародних наукових проектах.
8. Фінансово зміцнити наукові видавництва – для оперативного і кількісно оптимального друку наукової продукції українських вчених та перекладної наукової літератури.
9. Підвести належну матеріальну базу (фінансування, будівництво нових приміщень) під розвиток, модернізацію та комп’ютеризацію наукових бібліотек.
10. Сприяти діяльності національних громадських наукових установ і об’єднань.
11. Припинити ще імперську національну дискримінацію в науці і відкрити доступ до наукової діяльності та керівництва науковими інституціями національно свідомим українським науковцям, а не тільки представникам деяких національних меншин, космополітизованим напівукраїнцям і денаціоналізованим, русифікованим та яничаризованим українцям.
12. Оплата праці науковців має бути якомога вищою, щоб приваблювати до наукової діяльності здібну молодь, стимулювати наукові пошуки і зупинити виїзд учених за межі України з метою заробітку. Український вчений не може бути бідний.
12. Релігійно-конфесійна політика
Метою нашої релігійно-конфесійної політики є релігійно-духовне відродження української нації та створення єдиної національної християнської Церкви.
Під національною Церквою ми розуміємо передусім релігійне об’єднання християн, духовенство та ієрархія якого бере на себе відповідальність перед Богом і людьми за те, щоб дорогою Христа вести і привести до Бога довірений їм народ таким, яким створив його і яким хоче бачити його Господь, а не таким, яким хотіли зробити його різні окупанти та їх спадкоємці, часто – явні слуги сатани. Церква, яка вважає, що молитву українця Бог може зрозуміти тільки в російському перекладі, – не наша Церква.
Нинішня релігійно-конфесійна роздробленість в Україні – справа не Божа, а людська, а тому й подолана вона має бути людьми. Духовна і церковна єдність усіх християн заповідана Богом, а тому не може бути предметом політичних дискусій. Дискутивними можуть бути тільки плани, програми і практичні кроки її досягнення.
Невідкладним вважаємо:
1. Держава повинна сприяти релігійному вихованню і повноті релігійного життя всіх своїх громадян: страшний не той, що має іншу віру, а той, у кого за душею немає нічого святого.
2. В основі державної політики у сфері національної духовності має бути християнство як природна для українців Віра для спасіння душі та дороговказ у земному житті.
3. Сприяти створенню єдиної української християнської помісної національної Церкви із власним патріархатом як духовного оплоту української особистості, нації та держави.
4. Сприяти міжконфесійному порозумінню і зближенню, підтримуючи разом з тим лише ті Церкви, які стоять на ґрунті самостійної української держави, її повної політичної, економічної, духовної та церковної незалежності. Єдність у Христі передбачає рівність, а не адміністративну залежність помісних Церков від іноземних духовних центрів; катехизація не може супроводжуватися денаціоналізацією та русифікацією українців.
5. Розпочати духовне відродження України та українців шляхом захисту та розширення, а в кінцевому підсумку – суверенного володіння нашим інформаційним простором, мовною територією, теле-, радіо- і кіноринками, книжковою, рекламною, газетною україномовною домінантою в межах держави.
6. Заборонити нинішню практику популяризації через всеукраїнські електронні ЗМІ “релігійно-доброчинної” (насправді – рекламно-агітаційної) діяльності посадових осіб і депутатів. Розрекламоване добродійство – це не свідчення віри, а вияв політичного шахрайства.
7. Поряд із безумовним забезпеченням права громадян на свободу віросповідання, повністю заборонити бузувірські, антихристиянські, антиукраїнські, антидержавні, фундаменталістські тощо секти і релігійні угрупування.
8. Ввести кримінальну відповідальність за пропаганду в будь-якій формі сексуальних збочень, порнографії, атеїзму, сатанізму, неадекватного насильства.
9. На всій території України немає ніякої власності, на яку могли б претендувати іноземні громадяни, держави і Церкви (зокрема храмів, монастирів, житлових та навчальних приміщень тощо). Усе це – структурні складові системи колонізації, призначенням яких було (і значною мірою ще є!) позбавлення українців власної віри та Церкви і нищення українців як нації. З моменту проголошення незалежності України це майно колишніх окупантів та колонізаторів перейшло у власність української держави і має використовуватися нею для добра нації. Влада може передавати потрібну частину їх у користування релігійним общинам інших віросповідань, але не тому, що ці об’єкти “російські”, “польські”, “австрійські”, “німецькі”, “румунські”, “мадярські”, “єврейські” чи “татаро-монгольські”, а для задоволення духовних потреб своїх громадян неукраїнського походження. Майнові претензії спадкоємці окупантів та колонізаторів можуть мати тільки до тих держав (і держав-спадкоємців), чиїми громадянами були їхні предки.
10. Особливу увагу слід приділити духовному відродженню і забезпеченню повноти релігійного життя кримськотатарського народу. Уцілілі культові споруди мають бути повернені релігійному об’єднанню кримських татарів. Держава повинна фінансувати реставрацію та ремонт існуючих і будівництво нових культових та допоміжних споруд. Враховуючи матеріальні труднощі репатріантів, а також те, яке значення має для мусульман хадж, у бюджеті Криму мають бути передбачені кошти на покриття хоча б 50% дорожніх витрат паломників.