Я сіла в машину, відкрила комп’ютер, подумки подякувала йому за хороший приклад для книжки і просто продовжила роботу, яку розпочала в кафе.
Через п’ятнадцять хвилин товар розвантажили. Водій сів за кермо і від’їхав на два метри вперед, випустивши мене з пастки. Увесь процес забрав 1 хвилину 12 секунд.
Важливо пам’ятати: нас оточує не одна модифікована вірусами людина, їх безліч. Вони не просто поводяться інакше, вони передають свої патерни поведінки іншим залежним/інфікованим людям. І через доволі короткий період часу патерн однієї людини-овоча стає загальноприйнятим. При цьому патерни меншості (Людей-розумних або Людей-борців) передаються більшості (Людям-овочам) набагато важче. Для цього необхідні простота, регулярні повторення, сильний посил і ще безліч різних за ступенем впливу умов, над якими б’ються соціальні психологи.
У моєму випадку за п’ятнадцять хвилин я не змогла б нічого зробити. Поліція не встигла б приїхати та й не стала б. Пику бити я не вмію, на мистецтві переконувати матом теж не знаюся. А поки я чекала вирішення цієї дурної ситуації, трохи далі вулицею повторилася аналогічна. Вантажівка з водієм заблокувала машину, у яку вже сідав водій. Звісно, він не від’їхав, і між ними теж зав’язалася суперечка.
РЕМАРКА
Секс, солодощі, підпорядкування правилам активують одну й ту саму ділянку мозку. Людині стає приємно.
Коли ж ми чинимо наперекір іншим, порушуємо правила, активується інша ділянка мозку, посилаючи нам неприємні відчуття. Це наш внутрішній погонич, який і змушує нас чинити так, як чинить більшість.
Описано безліч експериментів, коли людина просто повторювала за більшістю абсурдні дії, не розуміючи ні їхньої суті, ні того, чому має їх робити. Вона просто повторювала. Ось один із моїх улюблених експериментів.
Коли в кімнату ввійшла нова людина, там уже сиділа група людей. Вона сіла на єдиний вільний стілець і стала чекати разом з усіма. Через кілька хвилин очікування пролунав сигнал, і всі «старічки» стали по черзі підводитися й сідати. Новачок здивувався, але не підвівся. Так повторилося ще двічі. Утретє він став підводитися з іншими.
Люди по черзі виходили з кімнати, а всі решта в ній як і перше підводилися після кожного звукового сигналу. Коли новачок залишився в кімнаті один, він як і перше підводився після кожного сигналу.
Ба більше, усі нові люди, які приходили в кімнату, також повністю повторювали його патерн — з другого-третього разу починали підводитися. При цьому ніхто з них не розумів, навіщо це потрібно. Кожен керувався принципом «усі підводяться — і я підводжуся».
У різних варіантах цей експеримент здійснювали безліч разів. Результати завжди були однакові. Соціальні психологи називають це конформізмом. У народі — звичайним стадним інстинктом.
(Приклад написано за мотивами серії документальних
фільмів Brain Games виробництва National Geographic)
Як ви вже зрозуміли, якщо соціум заражений вірусами (а в нас наразі ціла пандемія), то рано чи пізно вони нас інфікують. Не врятує навіть сильний інформаційний імунітет. Зрештою ми так само блокуватимемо машини, вискакуючи на хвилиночку у справах, ігноруватимемо адекватні прохання тощо. Це як із глобальним потеплінням: якщо ви дотримуєтеся суперекоспособу життя, але всі навколо цього не роблять, то льодовик, що розтанув, затопить і їх, і вас. Тут ми всіляко залежимо від оточення.
Замiсть пiслямови
У процесі обдумування цієї книжки я перечитала безліч матеріалів і книжок. З усього цього хочу виокремити два діалоги, які дуже круто і комплексно висвітлюють те, як працюють вірусмейкери.
Це два різні, але однаково безсмертні діалоги.
Айн Ренд* «Джерело», діалог Пітера Кітінґа та Еллсворта Тухі (Частина 4, розділ 14 стор. 670–681).
Олдос Гакслі** «Який чудовий світ новий», діалог Джона Дикуна і Головного управителя Мустафи Монда (весь розділ 17, стор. 212–221).
Прочитайте цих класиків. Адже порятунок потопаючих у морі вірусів — справа рук самих потопаючих.