Більшість мешканців ОРДЛО — 64,3% — бачать ці території в складі Росії. Тільки 5,1% опитаних по той бік лінії розмежування хочуть «бути частиною України по-старому». Ще 13,4% бачать зараз підконтрольні «ЛНР/ДНР» території «частиною України, але з особливим статусом».
Разом — 18,5%, тобто менше ніж одна п’ята частина мешканців ОРДЛО бачить майбутнє своєї малої батьківщини в Україні. До незалежності прагнуть теж не так багато респондентів — 16,2%.
До Президента України Володимира Зеленського 78,9% мешканців ОРДЛО ставляться погано або дуже погано.
Відзначено, що в період, який Зеленський присвятив анонсуванню саміту в нормандському форматі та ідеям мирного врегулювання конфлікту на сході країни, ставлення «сильно поліпшилося — він робить більше, ніж обіцяв» висловили 2,7% мешканців ОРДЛО. Думку «трохи поліпшилося» висловили 7,9% респондентів, «не змінилося» — 44,8%, «погіршилося — його дії викликають побоювання» — 22,9%, «значно погіршилося — він розчарував» — 20,5%. Водночас, спостерігаючи за діями Зеленського останні місяці, 11% респондентів відчули оптимізм, а 43% — песимізм.
Петра Порошенка — п’ятого Президента України — на окупованих територіях ненавидять: 97% ставляться до нього «погано» і «дуже погано» (18 і 78,6% відповідно). «Дуже хорошої думки» про Петра Олексійовича — 0,7% опитаних; «радше хорошої» — 1,4%.
РЕМАРКА
Для написання вищевикладених коротких результатів дослідження використано матеріали nv.ua і самого дослідження.
Усе це я кажу до того, що тумблер інтенсивності вірусмейкери вміють перемикати. Так само як і розгортати і вести гібридну війну. У нашу цифрову добу це робиться дуже швидко.
Чи зможемо ми цьому протистояти? Це питання до нас самих. Так, можна сподіватися на те, що пронесе, а можна діяти.
Де-факто ми опинилися тепер в 1920–1940-х роках — так само руйнівних, і люди в них так само беззахисні. Однак тоді руйнування відчувалися швидко, бо були буквальні, очевидні (руїна, голод, репресії, терор). А нині вони працюють на психологічному рівні: одурманюють, отупляють, перетворюють на овочі.
Це непомітні процеси, проте значно руйнівніші, адже стосуються кожного. Навіть якщо ви вистоїте перед нищівним впливом вірусмейкерів, вам доведеться жити в суспільстві людей, які їм усіляко піддалися. Це співвідносно з впливом кліматичних змін.
Утім повернімося назад і проаналізуймо, чому це стало можливим.
Частина 2. Як в Украïнi зруйнували iнформацiйний iмунiтет
2.1. Найщасливiший рiк — 1991–1992
Це, мабуть, був найщасливіший рік України. Наївно щасливий. СРСР розпався, а така бажана незалежність стала реальністю. Здавалося, що попереду тільки краще.
Як мінімум, інформаційне поле повністю виправдало ці очікування. Настав період «вседозволеності і всевідкритості». Доклавши певних зусиль і витративши час, можна було знайти/отримати будь-яку інформацію. Заборони скасовано. Фактично, звісно, ще працювали старі грифи «секретно», тож публічною ставала тільки частина інформації. Та і це вже було дуже багато.
Першою на народ посипалася «псєвдозапрєщьонка»: паранормальні явища, конспірологічні теорії, порнографія, псевдонаукові факти тощо. Стали публікуватися заборонені раніше книжки.
Плюралізм став реальним плюралізмом — усі говорили і робили все, проте ще озираючись і побоюючись. Утім, як і раніше, це радше плодило хаос і генерувало інформаційний шум, ніж приносило реальні зміни.
Інформаційні звички ще не змінилися. Протягом десятиліть ТБ супроводжувало людину більшу частину життя і формувало її графік. Новинні блоки, фільми, улюблені програми були одним з ключових чинників планування дня, так само як години роботи дитячого садка й магазинів. Стаціонарна радіоточка працювала на кухнях майже цілодобово. Газети частково розширювали інформаційне поле, а журнали значно збагачували світогляд.
При цьому кількість джерел інформації, які споживала одна людина протягом дня, дуже рідко перевищувала 10 і в середньому коливалася на рівні три–п’ять.
У ті роки істотний вплив на інформаційне поле мало особисте спілкування. Люди приділяли йому багато часу й ваги, зокрема обговоренню і тлумаченню інформаційних подій дня, пошуку зерна правди. Від цього інформація забарвлювалася в нові тони, але істотно не змінювалася — задані вектори зберігалися, стаючи живими і природнішими.