Ком’юніті за інтересами формувалися, але були дуже малі і зазвичай не мали свого входу в загальне інформаційне поле. А отже, варилися у власному соку й не дуже впливали на загальний порядок денний.
РЕМАРКА
Одна з особливостей радянського побуту — хронічна нестача житлової площі. Саме це стало однією з основних причин тісних зв’язків між людьми.
Звичайною була ситуація, коли три покоління родини жили у двокімнатній квартирі. Крім тісноти спілкування, це сприяло ще й передачі досвіду між поколіннями, зокрема правил інформаційної безпеки, створених на мільйонах життів у період репресій і таборів.
Дев’яності не вирішили житлову проблему, а де-не-де її навіть погіршили.
Якби в ті часи хтось сказав, що інформація стане новою валютою, усі довго сміялися б. Інформацію використовували як інструмент отримання і накопичення знань. Саме знання й були валютою, яку середньостатистична людина могла накопичувати.
Для простих людей, які жили від зарплати до зарплати в умовах тотального дефіциту, знання були зрозумілим інструментом для публічної диференціації. Саме вони були предметом гордості, за їх розмахом і глибиною люди ділилися на групи. Тоді нові книжки, передплата наукових журналів, регулярний перегляд передачі «Що? Де? Коли?» були тим, чим нині стали iPhone і серіали Netflix.
У цей щасливий рік інтелектуали та інтелігенція отримали небачений обсяг нової інформації. Разом з незалежністю це стало мрією, що збулася і окриляла. Проте вже зовсім скоро безробіття і безгрошів’я ці крила обламає.
РЕМАРКА
Найпоширенішим в СРСР патерном життєвого шляху був self made. Людина розуміла, що їй потрібно здобувати освіту і вкалувати, тоді вона матиме все необхідне для життя. Що ліпше людина вчилася і що старанніше працювала, то більше шансів у неї було вибитися в «вищу касту».
Цей патерн усіляко підтримували на державному рівні. Розвивали і стимулювали культуру читання складних книжок, поезії, інтелектуальних ігор. Заохочували участь у змаганнях з орієнтування на місцевості, випускали якісну науково-популярну періодику, знімали фільми. Створювали всі умови для того, щоб людина могла тренувати пам’ять і інтелектуально розвиватися. Водночас виховували повагу до винахідників, вчених і інших людей розумової праці.
Внесок усього цього в інформаційний імунітет складно переоцінити.
Рік 1991–1992 став поворотною точкою в зміні основної функції інформації.
Рік 1991–1992 став поворотною точкою в зміні основної функції інформації. Раніше вона лежала в площині накопичення знань, інформування про те, що відбувається. З появою псевдонаук, паранормальних явищ, початком ери дешевого кіно- і телепродукту інформація стала дедалі більше виконувати функцію «віддушини».
Це період хоч і занепаду, але на дуже високій ноті розуміння й орієнтації в інформаційному просторі. Люди звикли, що їм доступна лише частина інформації, тож думали, формували цілісну картину і намагалися приймати всі ключові рішення з огляду на неї. Тобто аналізували наслідки і вивчали історію.
На цьому етапі ще не було активного занурення у світовий досвід. Хоча доступ до нього вже не обмежували, та інформації було вкрай мало. Загальне незнання англійської тільки ускладнювало ситуацію.
Така монополізація разом з одноманітною інформаційною повісткою і мізерністю меседжів зумовлювали те, що всі жили в зрозумілому та стабільному інформаційному середовищі. Ставлення до нього було вироблено роками:
— політики і чиновники брешуть;
— є кілька журналістів, політиків-лібералів, які брешуть менше, — до них варто дослухатися;
— інформацію потрібно споживати по максимуму і самим робити висновки.
Ці правила сформовані роками радянського ладу. Вони ж були основою інформаційного поля початку 1990-х.
Рік 1991–1992 був порівняно непоганим періодом в економічному сенсі. Хоча труднощі вже з’явилися, та це були перші труднощі. Ніхто ще не розумів глибини проблем, які доведеться пережити в горезвісні «лихі дев’яності».
Як і раніше, функціонували базові для інформаційного імунітету системи — медицина й освіта. Перша вже відчувала збої з ліками, але звиклі до тотального дефіциту люди ставилися до цього нормально.