У цій історії прекрасно все. Українську Попелюшку, яка залишилася без батьків, виховував тренер. У 16 років вона стала чемпіонкою світу і, попри все, виборола золоту медаль Олімпіади з фігурного катання. Тоді в Ліллегаммері навіть не було гімну України, щоб увімкнути його під час нагородження. Його довго шукали, та все ж він пролунав. Тоді плакала і раділа вся країна. Усі любили маленьку тендітну дівчину, яка змогла зробити неймовірне.
Продовження цієї історії — знакове. Оксана виїхала до США, довго боролася з алкоголізмом, міняла чоловіків і релігії. Вона була не готова до несподіваної слави і грошей.
Україна не зробила з неї Символу, Героя. Оксану давно забули в її країні, яку вона колись прославила. І це тільки один із багатьох прикладів, яким не судилося стати рушієм у популяризації національної ідеї.
На цьому ж конфлікті був запущений один з найефективніших і довгограючих вірусів — розкол Православної церкви на Київський і Московський патріархати.
На цьому ж конфлікті був запущений один з найефективніших і довгограючих вірусів — розкол Православної церкви на Київський і Московський патріархати. З розвалом СРСР і подальшим хаосом через пригніченість і життя впроголодь українці масово стали звертатися до релігії. На тлі зруйнованих політичних і громадських інститутів це була чи не єдина точка опори в ті дні.
Саме в цю точку опори і вдарили. Слідом за незалежністю країни люди хотіли свою незалежну церкву. Вони не хотіли ходити на службу до священиків, які служили в КДБ, не хотіли платити гроші в казну Росії, не хотіли слухати службу незрозумілою старослов’янською. Проте Росія прагла зберегти владу над паствою і грошовим потоком.
Цей інформаційний вірус був таким ефективним, що навіть у дуже націоналістичних західноукраїнських селах сім’ї розколювалися на два ворожі табори. Одні відвідували Московську канонічну церкву, інші — Київську, піддану анафемі. Роками вони сварилися, не розмовляли, проклинали один одного. Вірус перевиконав своє завдання, сіючи ворожнечу і розбрат у самому серці націоналістичних настроїв — у Західній Україні.
Парафіяни Московського патріархату в ці роки, мабуть, були найбільше піддані атакам інформаційних вірусів. Їх продукувала сама Церква через своїх священнослужителів:
— рекомендації, за кого голосувати;
— як ставитися до тієї чи іншої події в країні;
— чому ненавидіти прихожан Київського патріархату або іншої церкви/віри.
Де-факто це була міні-версія сьогоднішньої російської пропаганди.
РЕМАРКА
Народилася я в Нововолинську, за 5 км від польського кордону. Моїми найліпшими друзями в 1990-ті були двоюрідні брати, мої однолітки. Разом ми виховувалися, вчилися, вкалували на двох гектарах городів, бешкетували, стояли на гречці в кутку. Разом ми няньчили і виховували молодших — брата і сестру. Націоналізм і однозначне бажання незалежності України були у нас в крові. Як і нелюбов до всього імперського. Так нас виховували. Таких само думок ми притримувалися і самостійно, вивчаючи історію.
Я дуже чітко пам’ятаю дві наші розмови тих років.
У грудні 1993 року нам було по 10–12 років, і ми жваво обговорювали, чи потрібно Україні відмовлятися від ядерної зброї. Тоді всі дуже хотіли стати частиною західного світу, а він вимагав саме відмови. Водночас ми втрачали суб’єктність. У запалі аргументів хтось із нас сказав: «А що буде, якщо на нас нападе Росія? Вона ж може напасти?». Пам’ятаю, що повисла пауза і була відповідь: «Тоді нас має захистити Захід — він же нас знезброює».
Першого вересня 1996 року ми повернулися зі шкільних лінійок і робили звичну в той час справу — перебирали картоплю. Робота була монотонна, і ми паралельно встигали базікати і слухати радіо. І ось диктор сказав: «Сьогодні в Україні з’явилася своя валюта — гривня». Пам’ятаю, як настала повна тиша. Усі переглянулись, а покійний дід сказав: «Так у нас скоро і своя Церква буде». Хто ж тоді знав, що на це піде понад 20 років, та й то таке стане можливим багато в чому завдяки війні.
Розкол патріархатів сприяв, зокрема, процвітанню в 1990-ті всіляких сект. У них, як і в традиційних релігіях, люди знаходили забуття і бачили порятунок.
У 1993–1999 роки загалом «в ефірі» було багато всього магічного і паранормального.
У 1993–1999 роки загалом «в ефірі» було багато всього магічного і паранормального: НЛО, екстрасенси, ворожки, теорії змови — нові і з часів всюдисущого КДБ. Ними цікавилися, ними пояснювали складні для розуміння процеси та явища. З їхньою допомогою лікувалися, забувалися — утікали від страшної реальності.