РЕМАРКА
Якщо зовсім спростити, в 1990-ті було чотири базові сценарії виживання:
1) город/дача — без них бюджетники і пенсіонери просто померли б у ті страшні часи браку живих грошей;
2) базар — купи дешевше і продай дорожче — це була найпростіша і швидка модель підприємництва. Її освоїли всі, хто не мав городів і кому совісно було йти в бандити або чиновники;
3) бандити — заробляли на торгашах, контрабанді, розвалених торговельних зв’язках СРСР і ще сотнями різних способів; багато з них потім перейменуються і будуть називатися гордим словом «бізнесмени»;
4) чиновницький портфель — корупцію ніхто і не намагався викорінити, а в період хаосу і плутанини це була найприбутковіша справа (власне, різниця між чиновниками і бандитами була тільки в їхній зовнішності).
Дев’яності вбили науку. Проте не змогли вбити систему освіти. Навпаки, це були, мабуть, найяскравіші її роки за всю незалежність. Річ у тім, що саме завдяки навчанню в престижному ВНЗ з’являвся шанс вибитися на інший рівень життя. А щоб вступити до ВНЗ, були потрібні або гроші для хабара, або перемоги на олімпіадах і конкурсах наукових робіт. Для батьків, які ледве заробляли на їжу і не завжди на одяг, це був шанс дати краще майбутнє дітям. Ось вони і лізли зі шкури, змушуючи дітей вчитися.
Альтруїзм вихованих радянською системою вчителів — тих, хто ще не виїхали на заробітки, — тільки сприяв вихованню нового інтелектуального покоління. Це були останні роки ефективної системи освіти.
Важлива роль у руйнації інформаційного імунітету відведена «заробітчанам».
Важлива роль у руйнації інформаційного імунітету відведена «заробітчанам». Батьки змушені були шукати грошей в інших країнах. Їдучи, вони вивозили із собою інтелектуальний потенціал країни і калічили психіку мільйонів дітей, які росли без батьків, з почуттям всеохопної батьківської провини. Так виросло ціле покоління, виховане бабусями та привчене отримувати від батьків лише грошові перекази. У них одразу закладалися коди: з країни потрібно валити, вчитися і працювати не треба, батьки гроші надішлють. Це в наступні роки і добило систему освіти — запиту на знання не було, усе можна було купити, а альтруїзм учителів закінчився.
У 1993–1999 роки формувалися засади розшарування українського суспільства, яке з кожним роком лише посилювалося. Росла прірва між містом і селом, працюючими і безробітними, бюджетниками і бізнесменами. Прірва була багато у чому — побутовій мові, стилю життя, авторитетах, прагненнях.
Внесок 1990-х у трансформацію Нації розумних у Націю овочів — саме в руйнуванні інформаційного імунітету. Двохтисячні, звісно, ще додадуть пазли, яких бракувало, і доб’ють його. Підґрунтя ж більшості токсичних процесів, плоди яких ми зараз пожинаємо в інформаційному полі, було закладено саме в дев’яності.
А втім, безпосередньо в 1990-ті ми ще не відчували катастрофи. Процеси руйнування імунітету були запущені, але наслідків для нації загалом вони ще не мали. Так, це вже була Нація борців, проте питома маса Людей-овочів ще не досягла катастрофічних показників.
А що ж індустрія виробництва самих інформаційних вірусів і розвиток каналів їх поширення? Цим 1990-ті майже не відрізнялися від попередніх років.
Сприйняття інформації та її ролі в суспільстві трансформувалося. Тренд «віддушини», що зародився в перші роки, став домінуючим.
Звісно, сприйняття інформації та її ролі в суспільстві трансформувалося. Тренд «віддушини», що зародився в перші роки, став домінуючим. Усі цілодобово вкалували, аби прогодувати сім’ю, тож було не до інтелектуальних бесід і походів на виставки. Настав період, коли інформація грала дуже незначну роль і абсолютно втратила свій статус валюти.
Це був час процвітання всього західного: фільмів, серіалів, музики тощо. З одного боку, усе своє було зруйновано, з іншого — усе західне манило новизною та яскравими фарбами, але не вирізнялося якістю й інтелектуальністю. Це був початок ери попси. Вона міцно й на багато років стала основою для всіх інформаційних форм — від книжок до реклами.
РЕМАРКА
У період темних і депресивних 1990-х люди спрагло шукали те, на що можна переключитися. Через дуже обмежені фінансові можливості середньостатистична людина мала доступ до трьох віддушин: