Проте МММ зразка 1990-х нічому не навчив людей. Він став першою гучною пірамідою, але не останньою. До того ж перед своєю смертю в 2018 році Мавроді успішно реорганізував МММ, запустивши його в новій іпостасі.
У цей же період починає формуватися піар-індустрія і заграє новими барвами політичний блок. Усе, як і раніше, ґрунтується на старих догмах і системі координат. Хоча зі збільшенням рівня інформаційного шуму людьми стає дедалі легше маніпулювати, використовуючи старі й перевірені методи.
Хліба не було, а ось кількість видовищ постійно зростала, і вони ставали дедалі ефектнішими. При цьому інформаційні канали не розширювалися, а відбувалося заміщення — наукові та системні програми вмирали, цензура, як і раніше, вбивала аналітику. А на їхнє місце приходила попса, яка успішно почала вбивати системність мислення, замінюючи глибоке на красиве і просте.
Саме 1990-ті роки стали причиною того, що нас тепер так просто інфікувати вірусом.
Саме 1990-ті роки стали причиною того, що нас тепер так просто інфікувати вірусом. В останній період існування СРСР усі його мешканці, зокрема й народжені в 1980-ті, мали вироблений імунітет проти класичних тоталітарних маніпуляцій. Утім до нього додавалася ще й віра в Західне диво, яка запевняла, що «у них все інакше»: гласність, лібералізм тощо.
Гримуча суміш:
1) інформаційний аскетизм, що підсилює інформаційний голод;
2) закордонне — отже, хороше;
3) гонитва за яскравими новими форматами, картинками задля зміни сірої радянської дійсності;
4) закладене роками інформаційне накопичення, а отже, подальше споживання максимуму інформації, що ставала дедалі простішою і лінійнішою;
5) брак інформаційного фільтра щодо сприйняття нової реальності.
Усе це стало початком руйнування інформаційного імунітету, який вироблявся роками тоталітаризму і був основою виживання й особистої безпеки. Вроджений імунітет з його правилами інформаційної гігієни теж був остаточно зруйнований.
РЕМАРКА
Одним з найруйнівніших інструментів 1990-х був неконтрольований стрес. Зрозуміти, як він працює — якої шкоди здоров’ю завдає і як «стирає» всі попередні програми і навички — можна на прикладі старого, але актуального експерименту.
У 1913 році співробітниця Павлова Наталія Шенгер-Крестовнікова провела експеримент: учила собаку розрізняти коло і еліпс. Коло заохочувалося їжею, еліпс — ні. Пес дуже швидко навчився. А потім Шенгер почала видозмінювати еліпс, наближаючи його вигляд до кола. Коли різницю стало важко визначити на око, пес перестав диференціювати ці стимули і два тижні намагався зрозуміти, коли йому дадуть їжу.
У результаті тварина отримала те, що тоді називали неврозом, а сьогодні — вивченою безпорадністю. Пес постійно лежав, утратив апетит, у нього погіршилися когнітивні показники, він забув усе, чого навчився раніше. Дуже схоже на симптоми депресії у людини. Що цікаво, пес не зазнавав фізичних страждань, голоду, болю. Він лише намагався зрозуміти закономірності, а йому це не вдавалося.
Працює це, звісно ж, не лише з собаками. Наприклад, Гай Калігула дуже довго не оприлюднював закони про оподаткування. А коли нарешті опублікував, то написані вони були так дрібно і повішені так високо, що прочитати їх виявилося практично неможливо. Так усі, хто був пов’язаний з торгівлею, потрапили в ситуацію повної невизначеності — платити податки треба, а як — ніхто не знає. Ясна річ, це було зроблено навмисно.
Багато людей в 1990-ті переживали щось дуже схоже. Вони намагалися збагнути, чому все, що вони знали і вміли, не працює. Через що впадали в депресію — приховану або цілком відкриту.
(За матеріалами: Дмитро Жуков, «Неконтрольований трес». Цикл лекцій «Просвітитель-2013»)
І ще одне. Минуле життя привчило чітко фільтрувати, що й кому казати — від цього могла залежати не тільки кар’єра, а й життя. Сліпа віра в те, що все закордонне апріорі безпечне і правильне, призвела до того, що люди безлімітно ділилися інформацією про себе і свій спосіб життя з усіма, звісно, виставляючи напоказ усе найліпше. Звідси походять парадокси, які дивують і дотепер: чиновники з зарплатою кілька сотень доларів виставляють у відкритий доступ свої статки на мільйони. Навіть приклади їхніх колег, що погоріли на цьому, не змушують їх замислитися про те, чим це для них може обернутися.