# 3. Немає системи освіти. Можна довго сварити радянську систему освіти, але вона вчила людину думати комплексно і формувала світогляд. А необхідність виживати в голодній тоталітарній країні додавала до цього критичне мислення і креативність. На цих трьох китах будувався весь імунітет радянської людини до маніпуляції.
Нині ми перебуваємо в тривалому процесі трансформації системи освіти. Та поки вирішуємо, що нам будувати нового, під корінь знищено те, що було. Як наслідок, багато дітей, що народилися після середини 90-х, не вміють мислити ні системно, ні критично — не вміють вибудовувати логічні зв’язки. У них точкове мислення, а не причинно-наслідкове. Це — мрія маніпулятора. Адже саме такі люди легко вірять: красиве — значить, правда, все красиве — правда.
РЕМАРКА
У грудні 2019 року PISA (Program for International Student Assessment) опублікувала результати дослідження за 2018 рік. PISA — це найпоширеніший і об’єктивний тест, що оцінює грамотність 15-річних школярів і вміння застосовувати знання на практиці. Дослідження здійснюють раз на три роки.
У 2018 році було зроблено дослідження майже в 80 країнах Організації економічного співробітництва і розвитку. За результатами тестування, кожен четвертий школяр в Україні має низький рівень читацької, математичної та природничо-наукової грамотності. З читання від середніх показників країн ОЕСР ми відстаємо на 23 бали, з математики взагалі — на 39, а з природничих наук — на 22 бали. Згідно з методологією PISA, кожні 30 балів у шкалі прирівнюються до одного року навчання.
Пояснюємо на пальцях: з усіх дисциплін українські школярі відстають від однолітків з країн Організації економічного співробітництва і розвитку майже або більш ніж на рік.
Фактично ці результати підтвердили, що наша система освіти не вчить дітей застосовувати знання на практиці, не розвиває в них креативність. У нас величезна кількість дітей не досягає навіть базового рівня з математичної грамотності.
Один з основних висновків PISA — прірва в навчальних результатах дітей залежно від гаманця їхніх батьків (чи можуть вони дозволити собі репетитора) і місця проживання — у селі чи місті. «Різниця в 2,5 року навчання між дітьми одного віку. Це дуже тривожний результат, який свідчить про відсутність рівного доступу до якісної освіти в Україні» (Лілія Гриневич).
Для порівняння, у великих містах середній результат становив 499,4 бала, у селах — усього 420,6.
(За матеріалами Liga.net)
# 4. Немає системи медицини. Ситуація абсолютно схожа з системою освіти: стару зруйновано, нова ніяк не почне будуватися, робить крок уперед і два назад. Проте тут є ще три важливі але:
наслідки браку нормальної системи медицини помітні вже зараз й емоційно вони дуже болючі (страждання, смерті, каліцтва і т.д.);
це одна з улюблених сфер для корупціонерів і блокування реформаторських починань;
прогресують багато невиліковних хвороб або таких, лікування яких дуже дороге, тривале, потребує від лікарів високої кваліфікації (рак, туберкульоз, діабет тощо).
Водночас ми стали активними споживачами для фарміндустрії. Ланцюжок простий: лікарів немає — аптеки є — інтернет є. Ось кожен і стає собі лікарем. На самолікування ми викидаємо даремно мільярди гривень, іноді останніх гривень. Здоров’я це не додає, а ось в депресію від безгрошів’я, слабкостей і хвороб заганяє дедалі сильніше.
# 5. Кожен сам по собі. Немає Держави. Її системи і функції зруйновані, процвітає популізм. Отже, у будь-якій складній, нестандартній, а нерідко і рядовій ситуації, у якій знадобиться допомога, людина може покладатися тільки на себе і/або своє оточення. Звісно, український народ уже не раз доводив, що вміє мобілізуватися і творити чудеса взаємодопомоги. Проте всі вже добряче втомилися замінювати собою державу.
# 6. Немає точок опори — усе змінюється. Ми живемо в період змін — у світі, на континенті, у країні. Перекроюються не тільки устрій і карта світу — змінюється побут кожної людини. Те, що вчора було нормою, сьогодні вже оцифрували і воно стало зовсім іншим.
Аналоговий мозок, з яким домінуюча більшість з нас народилася, намагається до цього пристосуватися. Утім точок опори і стабільності як не було, так і немає. Ми не впевнені в завтрашньому дні. Це змушує бути напоготові й постійно боротися за виживання.