Усе це провокує в індустрії «двостороннє кидалово». Замовник не здійснює оплату в означеному обсязі, а Підрядник, розуміючи високу ймовірність «кидалова», особливо не напружується. Звісно, є тривалі кампанії, але це виняток, що підтверджує загальне правило.
РЕМАРКА
Цей ринок про те, щоб здаватися, а не бути. Замовники більше розуміють разову велетенську кількість лайків, ніж складні й регулярні дії, які потрібні для досягнення результату.
Це сіра або чорна сфера. У ній рідко укладають договори, але особливу увагу приділяють конфіденційності. Офіційних портфоліо на цьому ринку зазвичай немає ні в кого. Усе передається з вуст в уста і обростає домислами, доповненнями, спотвореннями. Звісно, це теж не сприяє якості наданих послуг.
Знайомляться «Замовник–Підрядник» завдяки сарафанному радіо. Перший проект зазвичай переростає в довгострокове, але фрагментарне співробітництво. У цій сфері немає тендерів, усе будується на довірі, перевірених людях. Це теж гальмує прогрес індустрії.
Реклами послуг і компаній в індустрії вірусмейкерства немає. Світитися особливо ніхто не хоче. Звісно, є винятки, але вони лише змушують задуматися про те, чи дійсно те ця людина робить і чи правду каже.
РЕМАРКА
В індустрії вірусмейкерства склався смішний парадокс. Журналістам, особливо журналістам-розслідувачам, дуже цікава сфера маніпуляцій. Вони системно пишуть матеріали про неї. Та з огляду на закритість індустрії розслідувачі володіють фрагментарною і поверховою інформацією. Дотримуючись журналістських стандартів, вони шукають і знаходять коментарі «експертів ринку». Здебільшого це саме ті, хто «здається, а не є». Адже в нормальних фахівців усе добре з клієнтами і з розумінням того, що зайвий раз світитися не варто. Як наслідок, випущені матеріали не завдають жодної шкоди індустрії (рідко — окремим її представникам). А до того ж піарять «псевдоекспертів», до яких потім звертаються недосвідчені Замовники. Це призводить до посилення хаосу. А індустрія процвітає далі.
В індустрії вірусмейкерства крутяться найрізноманітніші гроші. Ще один міф, що тут найбільші бюджети. Він багато в чому породжений виборчими кампаніями в багаті нульові роки. Нині бюджети зменшилися в рази і наблизилися до класичних цінників ринку маркетингу і піару. Винятки — жорсткі репутаційні кризи і/або виборчі сутички.
Як виглядає кожен з учасників цього ринку? Давайте подивимося на них уважно і розберемося.
3.2. Хто замовляє інформаційні віруси
Серед замовників зосереджені політики і великі корпорації. Їм потрібно змінювати думку широких мас — всерйоз і надовго. У них найширший або навіть необмежений доступ до фахівців високого рівня та інструментів. Водночас у них найнижчий моральний бар’єр або його взагалі немає. Вони бачать мету і не бачать перешкод. Не подумайте, що я нагнітаю. Винятки є, але вони зазвичай поодинокі.
РЕМАРКА
Як я вже писала раніше, ринок дуже неоднорідний за масштабом проектів, замовлень і власне Замовників. Нижче наведені тільки основні. Ті, хто найбільше впливає на загальне інформаційне поле, а отже, і на нас з вами. Ті, хто своїми мимовільними або зумисними діями спровокували ситуацію, у якій ми опинилися. Саме вони продовжують штовхати націю в керований овочизм.
# 1. Чинний політик
Ключова характеристика цього сегмента — обмеження владою. Вона дає дуже зрозумілий і чіткий вектор усіх вірусів: «Усе, що наше, — хороше, усі, хто з нами, — друзі. Усе, що не наше, — погане, усі, хто не з нами, — вороги». А втім, така обмеженість виводить подвійну і підкилимну гру в стандарт роботи.
Інакше кажучи, чинний політик переважно веде подвійну гру, відстоюючи свої дії і «вбиваючи» своїх опонентів. Байдуже, який вигляд це має і від кого все транслюється. Це — основа основ. Нам з вами завжди потрібно про це пам’ятати. Потрібно розуміти, що якщо ваш політик при владі й він для вас золотий, у нього завжди є тіньова робота, яка його при владі й утримує. А маніпуляція є і там, і там.
Не має значення, ким була людина до потрапляння у владу і який її рівень розуміння інформаційного поля. Щойно вона опиняється при владі, одразу обростає компетентними командами, які це розуміння їй добудовують.
Усі політики при владі мають одну спільну рису — вони хочуть, навіть вимагають, щоб про них говорили добре. Тим часом за багато років у народу на політиків виробилася оскома — вона не залежить від аналогової чи цифрової ери. Щойно політик починає виголошувати пафосні промови, його перестають чути, тож він розмовляє тільки з віртуальними послідовниками-ботами.