Упевнена, що, прочитавши третю частину книги, читачі розділяться на дві радикальні групи: ті, хто почує про це вперше, і ті, для кого там усе зрозуміло й давно відомо. Проте і перші, і другі однаково схильні до зараження вірусами. Щоправда, одні через незнання, а інші через звичку все ускладнювати.
Кожен із нас живе в своїй інформаційній бульбашці. Вона виникла не з настанням цифрової ери, а була завжди. Ми є те, чим є наше оточення. Ми живемо тими самими захопленнями, читаємо ті самі книги, дивимося однакові фільми. При зміні епох цей перелік просто істотно розширився, як і коло нашого спілкування. Власне, саме спілкування розділилося на віртуальне й реальне. Перше впевнено лідирує.
Кожен із нас живе в своїй інформаційній бульбашці.
Як люди поінформовані — а зараз я саме про тих, для кого третя частина книги не стала відкриттям, — ми підсвідомо виробляємо для себе правила інформаційної гігієни. Так, вони стихійно-інтуїтивні, але існують:
• одні — найвідчайдушніші — видаляють свої акаунти з соціальних мереж;
• інші обмежують свій час в інтернеті;
• ще інші влаштовують періодичні діджитал-детокси;
• іще інші вивчають усі деталі угод із цифровими гігантами й роботу алгоритмів;
• хтось стає цифровим, політичним чи іншим гуру, купуючи необхідні професійні навички, щоб «не наступити на вірусні граблі»;
• ще хтось подасться в психологію, нормуватиме себе, учитиметься розуміти інших і залишати за ними право бути собою;
• дехто береться до йоги чи інших духовних практик, також вивчаючи себе й інших і заразом залишаючи право кожному на свої помилки.
Перелік невичерпний. До того ж багато хто поєднує одразу кілька способів. Проте для всього цього потрібно бути людиною з широким світоглядом, прокачаною силою волі, відносно психологічно здоровою і мати вдосталь часу для всього, що зазначено вище. Одначе навіть і така людина має значний ризик випасти з цих правил у разі, якщо щось «зламається» (втратить роботу, розлучиться, серйозно занедужає). Адже на дотримання й розширення правил гігієни енергії бракуватиме.
Звісно, навички йоги або напрацювання психоаналізу просто не минуться, але інформаційна оборона знизиться. Скажімо, варто нам злягти із застудою, як одразу тягне на прості примітивні серіальчики, шоу, ігри, глянцеві журнали й інші розсадники вірусів. Звісно, як і застуда не руйнує наш імунітет за один раз, так само за один раз не зруйнувати й наш інформаційний імунітет. А якщо ситуація ускладниться?
Яскравий приклад трапився в одному фільмі-розслідуванні про індустрію екстрасенсів. Там показана історія абсолютно нормальної жінки — з хорошою роботою, сім’єю, друзями. Цілком собі міцна людина-борець у житті й на інформаційному фронті. Проте зненацька її спіткає нещастя: сильно занедужує матір. Медицина не може нічим зарадити. Жінка кидається, шукає варіанти, виснажується фізично й морально.
Одного разу вона механічно вмикає телевізор, перемикає канали та потрапляє на рекламу мага й чарівника, який лікує все й усіх. Жінка набирає номер телефону, потрапляє в «магічний контактний центр». У ньому спеціально навчений «маг-знахар-екстрасенс» запевняє, що на ній прокляття, часу на його зняття обмаль, та якщо поквапитися, то все можливо. Звісно, це буде коштувати грошей, але результат того вартий.
Упродовж місяця жінка віддає всі свої гроші. Продає квартиру, випозичує кошти в кредит і все теж віддає «магам». Згодом її мама помирає. А жінка залишається жити сама, в орендованій квартирі, працюючи на трьох роботах, щоб виплатити кредити.
Так само працює й інформаційний вірус. Він знаходить слабке місце в момент, коли ми втратили пильність, і руйнує нашу оборону. А якби ми жили в інформаційно здоровому суспільстві, воно нас підтримало б і не дало занепасти духом.
Є ще одне велике АЛЕ. Існуючи в своїй комфортній і просунутій інформаційній бульбашці, ми майже не замислюємося про тих, хто перебуває за її межами. До прикладу, візьмімо батьків. Скажіть чесно, кому вистачає терпіння дискутувати з батьками про політику? А з бабусями й дідусями? А з тестями/свекрами? А з далекими родичами? З майстром манікюру або тренером?
Ми креативно уникаємо цих розмов. Прикриваємося тим, що в кожного своє життя, кожен має право на свої помилки, думку тощо. Може, воно й так. Проте чому тоді ми охоче провадимо розмови, дискусії про глобальне потепління? Чому так просто підтримати бесіду з будь-яким співрозмовником про необхідність відмови від пластику? Ба більше, ми вже знаходимо аргументи навіть для бабусі, чому не споживаємо м’яса, цукру, жирного, чому обмежуємо себе в тому чи тому. Чи не здається це трохи дивним? Адже й питання інформаційної гігієни, і питання глобального потепління однаково важливі. І там, і там особисте благополуччя залежить від колективного.