Нині вони продовжують виживати на мізерні зарплати й пенсії, тішаться субсидіям і, як і перше, страждають від браку хватки, яка допомогла б їм поліпшити умови.
Вони мають вищу радянську освіту, уміють мислити системно і вибудовувати зв’язки. Проте загальна депресивність їхнього життя блокує цю навичку. Як і всі представники аналогової епохи, ті, хто виживає, прагнуть отримати максимум інформації. Умови життя їх дуже обізлили, тож вони підтримують усе радикальне й те, що обіцяє різке поліпшення. Вони вірять у диво та лишень на нього і сподіваються.
Основний канал інформації — це ТБ. Одначе щороку ті, хто виживає, стають дедалі впевненішими споживачами інтернету. Лідирують YouTube і Facebook. Проте інтернет — це додаткове джерело інформації, яке їх лише дужче плутає. Тобто вони приходять туди за відповідями на питання, а на них ллється інформаційний шум у красивих обгортках.
Ті, хто виживає, як і перший сегмент, тяжіють до контенту про красиве життя, та з огляду на свою загальну ненависть споживають багато «кривавого» контенту. Чужий біль засвідчує, що не лише в них усе кепсько і є хтось, кому ще гірше. Звісно, це дедалі поглиблює їхню ситуацію і формує благодатний ґрунт для популістів і маніпуляторів.
Цей сегмент мало піддається коригуванню. Проблема тих, хто виживає, глибоко психологічна, і коригувальні методи виправлять її незначно. Проте спілкування дітей з батьками з метою їх освічення можуть дати незначні результати.
# 4. Сільські мешканці
Не фермери, а саме ті, хто працює на землі поколіннями. Зазвичай у них є вузька робоча спеціальність і професійна освіта. Вони рідко виїжджають за межі свого району. Їх годує земля і господарство. Вони звикли покладатися лише на себе. Проте все, що вони накопичили впродовж складного трудового життя, згоріло в радянському Ощадбанку. Спроби сформувати запас на чорний день закінчувалися вкладеннями в сумнівні банки, які з’їла криза 2008 і 2014 років. А те, що заробляли між тим, ішло або на допомогу дітям, або на мінімальне поліпшення побуту: встановити пластикові вікна, зробити ремонт, провести воду/газ тощо.
Сільські мешканці мінімально соціалізовані із зовнішнім світом. Коло їхнього спілкування замикається на сільському співтоваристві й сім’ї. Винятки — вилазки на ринок. Там вони бачать інших людей і розуміють, що проблеми в усіх однакові.
Вони — діти Радянського Союзу, тож добре пам’ятають розповіді про Голодомор і репресії. Вони й досі ретельно обмірковують, що говорити, а що ні.
Це люди моноканалів інформації: спочатку розкішшю для них була радіоточка, потім ТБ. Із останньою минало все їхнє свідоме життя. Новини були і залишаються обов’язковою програмою дня. Сільські мешканці ніколи не бачили хорошого і красивого життя, тому з радістю дивляться все, що про нього показують по ТБ. Добре, що весь контент там про це. І навпаки, уникають усього поганого — цього їм і так вистачає. Заразом їх не обходять усі катастрофи і війни, вони співпереживають і, за потреби, віддають останнє постраждалим. Таку поведінку вони теж всмоктали з молоком матері.
Останніми роками діти провели сільським мешканцям інтернет. І вони освоюють YouTube, істотно прогресуючи в цьому інструменті. Проте їхній інформаційний імунітет у цифрову епоху — нульовий. Вони були і залишаються людьми з аналоговим мисленням. З одного боку, їхній імунітет убивав інформаційний порядок денний ТБ, з іншого, він просто ніяк не адаптований до цифрових реалій. В інформаційному просторі сільські мешканці нагадують малих дітей — вірять усьому, що добре звучить.
Звісно, вони — найдисциплінованіші виборці, але одночасно й самі мало поінформовані й піддаються вірусам. Вони все життя працювали руками, їх мало вчили системності та причинно-наслідковим зв’язкам. Тому вони все сприймають на віру. Єдиний фільтр — історичний: на заході «на ура» і без особливого розбору сприймають усіх націоналістів, на сході — навпаки. А вже ці уподобання шліфує ТБ. Про що там більше й яскравіше говорять, те зрештою і стається.
Звісно, сільські мешканці прислухаються до думки дітей і онуків. Та варто розуміти, що лише незначна їх кількість вирвалася з сіл і маленьких містечок і сама отримала інформаційний імунітет, тобто може давати очищену від вірусів інформацію.
Найчастіше від людей, які йдуть на виборчі дільниці, можна було почути: «За кого ти голосуєш?». А потім: «І я тоді за нього голосуватиму». І це не вигадка. Адже в їхньому інформаційному полі домінують дві-три людини, різниці між ними вони не розуміють і орієнтуються або на авторитетну думку сусіда, або на харизму і зовнішність кандидата.