Адріан Кащенко
НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)
-----------------------------
I
Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі
запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима.
За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого
хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана
Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і
Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем
випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у
великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами
відбув він, так того й не підлічити.
Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під
Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там
здобув, - вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі
утиски козакам чинити, а перш за все завели реєстр[1] на шість тисяч
душ, а хто не вскочив у той реєстр, за тим вони не визнавали ніяких
прав ні на грунти та іншу власність, ні навіть на вільне життя і
намагалися всіх козаків «випищиків», себто виписаних з реєстру,
повернути у панських хлопів.
Знаючи про ті утиски на козаків і про поневолення польськими
панами українських селян, Сулима не любив поляків і не дивився вже на
них, як на своїх братів, так що коли у 1630 році запорозький кошовий
Тарас Трясило підняв на поляків повстання, Сулима був йому першим
пособником і побратимом.
У тому повстанні козаки взяли над поляками добру перемогу, але
мало скористувалися з тієї перемоги і через кілька років зазнали ще
більших утисків.
Не маючи поки що влади, Сулима таїв свою помсту на поляків у
своєму серці, а щоб не марнувати своєї молодецької сили та вдачі на
Січі, він щороку ходив з охочими запорозькими козаками на чайках у
Чорне море воювати турків, топити їхні галери, руйнувати городи та
визволяти на волю хрещений люд. Слава про Івана Сулиму розійшлася
далеко поза межами України і нарешті стала всесвітньою після того, як
він, захопивши у морі на турецькій галері багато бранців, триста з них
послав у подарунок римському папі, що під той час теж воювався з
турками.
За небагато до того, як стати Сулимі кошовим отаманом, поляки
почали будувати на запорозькій землі, біля Дніпра, над Кодацьким
порогом, міцну фортецю, маючи на думці одрізнити Запорожжя од України
і перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на
Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним
братам про те, що на світі існує воля.
Будування Кодаку було нестерпучою образою і шкодою запорожцям.
Доводилося або скоритися полякам і поволі вмерти без з'єднаная з
рідним краєм, або битися з поляками на смерть. Сулима, як тільки став
на Січі кошовим, зваживсь на останнє.
Перш за все він поїхав з побратимом Бурляєм, щоб власними очима
подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кілька тисяч
зігнаних з України грабарів, що під орудою французького інженера
Боплана копали шанці[2] та насипали стіни й башти; понавколо ж Кодаку
стояли табором кілька полків польського війська.
Сулима зрозумів, що військо тут на те, щоб запорожцям не кортіло
розігнати грабарів, і він сказав Вурляєві:
- Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я
козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!
Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться
воювати з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою
силою, якою була під ті часи Польща, треба було мати велике й добре
узброєне військо; щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити військо,
треба було грошей. От і надумав Сулима, перш ніж воювати з Польщею,
йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов та здобути у ньому
срібла й золота і всяких скарбів.
Надумавши так, кошовий скликав запорожців на раду:
- А що, панове товариство, славне військо запорозьке! - говорив
він. - Чи немає таких, що поодлежували вже по куренях свої боки
молодецькі? Як є такі, то виходьте: підемо зо мною Чорним морем
погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!
Козацтво радісно одгукнулося на заклик кошового:
- А чого нам справді нидіти у Січі та товариський хліб дурно
переводити. Веди нас, батьку... Чи не поможе нам Милосердний хоч
небагато бідних невольників до рідної України та до дрібних діточок