повернути!
3астукотіли у Великому Лузі сокири, і запорожці почали лагодити та
конопатити великі чайки. Увесь берег Дніпра біля Січі скидався тепер
на мурашник, а од вареного дьогтю та конопатки понад усією річкою
слався пахучий сивий дим.
Минуло тільки два тижні, а вже були готові до походу у море
півсотні добрих чайок.
Передав Сулима Січ наказному отаманові, і одного ранку, забравши
на чайки дві з половиною тисячі товариства, зійшов на чардак
найбільшої чайки, щоб оглянути все військо.
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмагле
вітрами обличчя з великими, блискучими очима і пишними над ними
бровами одбивало завзяттям, довгі вуси й трохи посивілий оселедець
скрашали те обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що
блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу
запорозького кошового отамана.
Упевнившись, що все упорядковано добре, кошовий зняв шапку й
перехрестився на схід сонця... А на сході, за Дніпром, саме вставало
сонечко і грало рожевим промінням по рівній, як скло, пелені Дніпра,
звеселяючи своїм сяйвом розлогі, вкриті зеленими плавнями береги
широкої річки.
Перехрестився отаман, і всі козаки, слідом по ньому, скидали шапки
та хрестилися, посилаючи рідній Україні своє останнє привітання...
Надівши шапку, кошовий махнув булавою - і вмить сотні весел,
вдаривши у прозорі хвилі річки, заблищали срібною сльозою, а блискуча
пелена Дніпра скаламутилася водокрутнями. Козацькі чайки рушили од
Січі і розбіглися од Микитиного Рогу[3] аж до плавнів, вкривши широкий
Дніпро червоними запорозькими жупанами.
Ввесь день пливли козаки поміж зеленими плавнями, втішаючись
веселою красою рідної річки. Обабіч козаків, берегами, верби та явори
купали в Дніпрі свої гнучкі та зелені віти; протоками коливалися од
вітру та шелестіли очерета, по озерах табуни лебедів ячали та дикі
гуси герготали; у гущавині плавні співоче птаство піснями заходилося,
горлиці буркотіли та зозулі віщували; незграбні ж білі баби усі коси
Дніпрові обсіли, жовтий пісок своїм білим пір'ям, мов снігом,
припорошили... Дивляться запорожці на свій рідний Великий Луг - не
надивляться, слухають - не наслухаються...
На другий день козаки запливли вже у татарські береги, а на третій
день надвечір отаман звернув своїм байдаком з Дніпра у протоку, рясно
вкриту очеретом, і зібрав там докупи всі чайки.
- Оце прибули ми, пани брати, до Тавані-острова, що на ньому
бусурманський Аслан-город стоїть. Тут вражі турки перетяли Дніпро
залізними ланцюгами, щоб нас у Чорне море не пускати та не дати нам
братів своїх з неволі визволяти. Тільки ви, діти мої, славне лицарство
запорозьке, на те не вважайте, а високі верби та явори сокирами
рубайте, у тороки аж у три ряди в'яжіть та на воду пускайте!
Разом узялися козаки до роботи, а як уже добре смеркалося, виїхали
знову у Дніпро і наблизилися до Тавані.
Діждавши вище города Аслана під захистом верб поки зайшов місяць,
козаки пустили тороки[4] за водою і скоро почули, як забряжчали,
увірвавшись і поринаючи на дно, ланцюги.
Почули й турки, що бряжчать ланцюги, і почали з Аслан-города з
гармат палити у тороки, гадаючи, що то козацькі чайки, а козаки сиділи
собі любенько у своїх легких човнах вище Аслан-города, люльки курили
та з бусурманів глузували, дожидаючи, поки тим обридне стріляти.
Нарешті у Аслан-городі потишилися і понад Дніпром вже не чути було
гучних вибухів гармат. Втішаючись думкою, що потопили козаків, турки
пішли спати. Темрява ночі густо сповила Дніпро, тільки зірки веселим
натовпом заглядали з неба у річку і грали на хвилях своїм срібним
промінням.
- Рушаймо, - тихо сказав Сулима. І нечутно, мов таємні примари,
посунулися козацькі чайки Дніпром униз, до Великого лиману.
Через два дні козаки минули Прогної і, наблизившись надвечір до
Очакова, нагледіли біля нього шість турецьких галер. Всім дуже кортіло
зчепитися з тими галерами, але кошовий отаман не згодився на те, бо не
хотів виявляти себе туркам, і як тільки місяць пірнув у хвилі лиману,
увесь табун запорозьких чайок нечутно обминув турецькі галери й башти
Очакова.
Поки почало світати, козаки були вже далеко за Очаковом.
З моря вставала й рожева зоря, розмальовуючи його безкраю