дні, набравши там повні кухви солодкої води, козаки рушили на північ,
у Азовське море.
Через два тижні, після всяких пригод, прибули запорожці до річки
Дону. Заховавши там у гирлах річки всі чайки. Сулима з одним байдаком,
ховаючись поміж очеретами, поїхав обдивитись, чи є біля Азова турецькі
галери, та де саме стоять; коли ж сонце сіло, і він обміркував уже, як
вдарити на ворожий город, то рушив з усім військом до Азову.
- Ну, діти, поділяйтеся тепер на три війська, - наказував кошовий
полковникам та курінним отаманам. - Першому війську з Бурляєм турецькі
галери топити, з другим сам піду бусурманів рубати та у замок всіх
яничарів заганяти, третьому з Хвилоном невольників по льохах шукати та
на світ божий випускати.
Вдарили козаки одночасно й на галери, й на місто, і до півночі у
березі зайнялися бочарні, у місті запалав базар, а на річці пойнялися
вогнем галери. Високо під небо піднялося над Азовом полум'я і,
загравши на хмарах, одбилося по протоках та затоках Дону.
Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а
тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку.
Та Сулима тільки того й чекав: він поставив запорожців у три лави,
одна за одною і, вихопивши з піхов шаблю, гукнув:
- За братів наших! За бідних невольників!
- Кари бусурманам! - розляглося по лавах запорожців, і, мов вихор,
набігли вони на яничарів.
Несподіванка козацького наскоку та велика пожежа у місті отруїли
жахом турецьке військо, і, не встоявши проти запорожців, вони почали
тікати назад до замкової брами.
А у місті тим часом Хвилон Джеджалик з своєю ватагою хазяйнує:
добро турецьке забирає, невольників на білий світ випускає...
Були поміж невольниками люди й з України, й з Московщи-ни. Були
такі, що тільки рік або два у неволі пробули, молоді ще парубки й
дівчата, а були й такі, що вже постаріли в неволі, позаростали
бородами й забули вже про рідну країну й думати. З великої радості та
з хвилювання невольники плакали, неначе малі діти, і, обнімаючи
козаків, розпитували про те, що діялося на Україні. Було тут і такого,
що знаходили козаки своїх батьків-невольників, чоловіки - жінок,
молоді - своїх наречених... Скрізь чути було вигуки, поцілунки та
радісні сльози.
Багато сю ніч у Азові полягло бусурманів; чимало й живих,
покинувши свої хати, аж до річки Каяли повтікало. Всю ніч у Азові
хазяйнували запорожці, а ранком, постягавши з недогорілих турецьких
галер гармати, начали громити з них замок та розбивати браму.
Налякалися турки і прислали кошовому повну кухву золота, аби
тільки він замку не добував та турецькому султанові ганьби не робив.
Щоб не дратувати султана, Сулима справді згодився взяти окуп, але з
умовою, щоб турки випустили на волю і тих невольників, що були в
замку; а щоб не було зради, послав він до замку Джеджалика з
товаришами оглядіти по замку всі льохи й будинки і забрати всіх
невольників.
Джеджалик добре знав турецьку й татарську мови, бо сам був з роду
татар і тільки прибився до запорожців. Йому легко було розбалакатись з
бусурманами, і він привів з замку ще тисячу невольників та приніс
багато подарунків кошовому, курінним отаманам і всьому козацтву.
- Тепер, діти, знову на три війська поділяйтесь! - сказав кошовий
до козаків. - Перше військо нехай п'є та гуляє, друге - замкової брами
доглядає, щоб турки свого слова не зламали та на нас несподівано не
вдарили, а третэ нехай невольників узброюэ, бо буде і їм далека й
небезпечна дорога. Ти, Хвилоне, орудуй третім військом та, узброюючи
невольників, заразом збирай по всіх гирлах Дону дуби та рибальські
човни, щоб нам на тих човнах невольників де Кальміусу-річки довезти та
на Україну вирядити. Поховавши з великою честю й пальбою мушкетів
товаришів, що віддали життя за братів своїх, козаки ще три дні
гостювали в Азові, поки всі по черзі добре одгуляли, а Джеджалій тим
часом зігнав до Азова більше як півсотні дубів і, узброївши турецькою
зброєю усіх невольників, хто здатний був до бою, поділив усіх по тих
човнах. Облагодивши все до походу, Сулима на четверту ніч з усіма
козаками й невольниками рушив у Азовське і через три дні прибув до
річки Кальміусу. Та річка належала до запорозьких вольностей, але була
далеко від Січі і через те понад нею часто ходили татари, випасуючи
тут свої табуни й отари. Тут, на березі річки, Сулима зібрав усіх