безголов'я. Тілько сотник Богдан Хмельницький. оглядаючи замок, не
засмутився з похвальби Конецпольськасо, а навіть засміявся. - Ти чому
сміешся? - здивовано й гнівно спитав Конецпольський. - Тому,
ясновельможний гетьмане, - одповів Хмельницький, - що, на мою думку,
все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!
Конецпольський зрозумів, що Хмельницький глузує з його похвальби, і,
розлютований, хотів покарати за те козацького сотника, і, тільки
зваживши на заступництво Боплана, скоро вгамувався. Не минуло після
бенкету Конецпольського у Кодаку кількох місяців, як Січа Запорозька
шуміла й хвилювалася, мов розбурхане море... То повернувся до Січі з
своїм військом Сулима і взявся тепер здійснювати своє давнє бажання:
зруйнувати Кодак і йти війною на поляків. - Неправда панує на Україні!
- говорив на раді кошовий. - Реєстрових козаків все зменшують, та й
тих пани за гайдуків собі мають і примушують допомагати їм ваших
братів у ярмо запрягати. Нас, запорожців, не визнають за козаків і, як
тільки хто піде з Січі на Україну, зараз того пани собі в підданці
беруть. Церкви православиі на уніатські повертають і до унії людей
наших утисками примушують. Та ще мало полякам і тієї неправди, так
намислили вони винищити нас, запорозьких козаків, і для того збудували
на нашій одвічній землі, над Кодацьким порогом, велике замчище, і як
тільки Дніпром пливуть до нас з України люди, вони перепиняють їх біля
порога й калічать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стріляючи
з гармат. Чи не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки
вміють не тільки обороняти їх, але й за честь і права свої стати?
Січовий майдан загомонів і захвилювався... Гомін щодалі більшав,
перекочувався од кракю до краю майдану, мов грім, і нарешті склався у
голосні вигуки: - Веди нас, батьку! . Покажемо ляхам, що-й ми маємо
шаблі. Віддячимо за всі їхнії кривди! - Гетьманом нехай буде Сулима,
як був Сагайдачний! Скоро вся рада, як один чоловік, гукала: -
Гетьманом, гетьманом Сулиму! Ті голосні вигуки розлягалися понад
Дніпром і навіть у зеленій плавні одбилися луною: - Гетьманом,
гетьманом Сулиму! Сулима спершу одмовлявся, а далі кланявся
товариству, дякував і того ж дня оповістив похід на Україну. Через два
тижні нововбраний гетьман повів Запорозьке військо до Кодака. Бурляй з
тисячею козаків плив Дніпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до
того місця, де річка Сура впала у Дніпро. Там обидва війська
сполучилися, і Сулима, лишивши козаків у діброві, сам з курінними
отаманами пішов оглядати Кодак. З Гострої Могили він уже добре
розгледів башти й вали Кодацького замчища і зрозумів, що з степу
неможливо наблизитись до нього непомітно, а треба підходити з одного
боку глибоким байраком, а з другого - попід скелями Дніпра Як
смерклося, Сулима з курінними отаманами обійшов байраком та скелями
понавколо всього Кодаку, обдивився всі лощини й всі скелі, щоб
товариші знали, як підходити поночі до окопів, і умовився з курінними,
де якому куреню бути під час штурму. Повернувшись ранком до війська.
Сулима загадав козакам робити драбини та рубати чагарники й гілля
дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечір же, коли в кожного козака
була за плечима в'язанка хмизу, а на кожні півсотні козаків була
драбина, все військо рушило до ворожої фортеції. У Кодаці тоді стояв
полк жовнірів[5] під командою француза, полковника Маріона. Жовніри
там нудилися, не любили полковника-чужинця і ремствували на
Конецпольського, що поставив їх посередині порожніх степів. На землю
впала темна ніч. Зірки ховалися за хмарами. Вітер тягнув з-за Дніпра,
завиваючи голодним звіром по надбережних скелях. Глибоко під горою,
розбиваючи собі груди об гострі скелі, старий Дніпро голосно стогнав і
ревів спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи
гудінням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецію. Військо
польське вже спало. Спав і полковник-чужинець, нічого не відаючи про
похід Сулими, і тільки вартові чатували по баштах, перегукуючись поміж
себе, щоб легше змагатися з дрімотою. За темрявою ночі та через
голосіння порога вартові не бачили й не чули, що запорожці облягли
Кодак з усіх боків і підступають під самі окопи. Без гомону, без
галасу, то дряпаючись на скелі, то припадаючи до землі, наближалися