козаки до окопів з боку Дніпра і з боку байраку; з поля Сулима тільки
оддалеки поставив три сотні вершників, щоб переймати втікачів. Чують
польські вартові, що за окопами почали погукувати сичі, та й
дивуються, звідкіля їх така сила налетіла, а того й не гадають, що то
не сичі, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопів. Враз
по тому гаслові у рівчаки полетіли в'язанки хмизу, і кожний курінь
почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу.
Тільки тепер зрозуміли вартові, що за окопами робиться щось непевне, а
що саме, того за темрявою вони не бачили, і поки вибухнув з польського
боку перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й бурхливими
потоками посунули на шанці. Тепер запорожці вже не мали рації таїтися,
і враз навкруг Кодака збилася буча. Дехто з козаків стріляв у
вартових, другі тягли до стін драбини, щоб лізти через засіки, треті
рубали ті засіки сокирами, а подекуди намагалися підпалити їх,
розпалюючи хмиз. Збився гомін і в середині Кодака. Прокинувся
полковник, посхоплювалися й жовніри, але поки всі з несподіванки
прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лізли через стіни, а
подекуди вже й підрубали засіки сокирами й поробили собі пролази.
Маріонові не пощастило упорядкувати свій полк, і він похапцем посилав
на окопи жовнірів купками, хто скоріше узброївся... Та вже не
помоглося, бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецію з
північного боку, а з півдня вже лізли запорожці, що прибули з Бурляєм.
Почався смертельний бій. Поляки зрозуміли, що їм нема куди рятуватися,
і билися завзято, але ще завзятіше билися козаки. Скоро у Кодаку
запалали засіки й будинки, зайнялися й башти по стінах, і велике
полум'я освітило криваву боротьбу братніх народів, що не вміли
порозумітися й жити у згоді. Високо до самих хмар сягало сяйво
полум'я. Видно було його й у Самарі за великими Лісами, і по степах
понад Сурою та Базавлуком, і навіть з далекої Хортиці[6]; у хвилях же
Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю.
Пополохалося від сяйва пожежі птаство по гаях і завили байраками
вовки-сіроманці... А брати різалися уперто... завзято... Гинули один
по одному польські хорунжі, осавули й інша військова старшина.
Щохвилини меншало й жовнірів, козаки все прибували й прибували...
Нарешті поляки зрозуміли, що змагання їхні марні, попросили милосердя.
Коли гомін бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Маріона. - Гетьмане! - спитали козаки. - Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо: - Волю нашу помагав
гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся? Розстріляти! Гетьман
махнув рукою, і нещасного чужинця повели на страту. - А тепер, пани
брати, - сказав згодом Сулима козакам, - руйнуйте й паліть у Кодаку
все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про
поляків! Козаки щиро виконали наказ гетьмана і не лишили у Кодаку
жодного будинку й жодного крата[7] з засіки. Зійшло сонце й освітило
руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та
рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття. Упоравшись з
Кодаком і діждавши з Січі ще три тисячі товариства, Сулима через два
тижні підняв своє військо до походу. Коли отамани вишикували свої
курені на степу за брамою, Сулима з булавою у руці виїхав поперед
війська і звернувся до запорожців зі словом: - Панове товариство,
славне Військо Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку
Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі. Рушаймо ж
на Україну і будемо битись на смерть з нашими гнобителями! 3 тим
гетьман повернув коня на північ, махнув булавою - і полки рушили у
похід, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Ні одна жива душа не
проводжала запорожців, тільки Кодацький поріг так голосно під ту добу
гудів і бринів, неначе вигукував услід козакам славу. Коли до
Конецпольського дійшла звістка про те, що Сулима зруйнував Кодак і йде
з запорожцями на Україну, він страшенно розпалився і найбільше через
те, що на всю Польщу він похвалявся і королю доводив, що Кодак -
фортеція непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою,
бо збудування його було ділом його рук, і він завзявся, щоб звести зі
світу запеклого козацького гетьмана. Маючи під рукою добре польське