Три дні підряд Густав Кірхенбом напучував прокурора, як йому виступати в суді. Прокурор вимагав все нових і нових фактів, домальовував картину по-своєму, вигадував сміливі версії. Химерна гора «аргументів» росла, як попіл Везувію над нещасною Помпеєю. Гора була надійно зцементована, її увінчував найпереконливіший аргумент, який уже сам вимагав суворої кари для зарозумілого Ріхтера.
Якраз про це й говорив зараз прокурор:
— Отож, панове присяжні, і ви, ваша честь (короткий кивок у бік судді), з гіркотою й смутком у серці я оголошую останній аргумент слідства. Пауль Ріхтер приховав від нації неоціненний винахід доктора Браузе, обікрав Німеччину, на багато років позбавив її благодатних наслідків великого відкриття. Секрет «флегматизованого водню» більше не належить нам. Де він? Що зробив з ним Пауль Ріхтер? Він продав таємницю росіянам. Так, так, панове присяжні. Продав! Там, на Сході, сьогодні потішаються з нас, радіють нашому нещастю, видають наш винахід за свій власний. Більше того, продають Німеччині її ж, німецький, газ!
У залі почувся кволий протест:
— Де докази? Все це брехня!..
Прокурор журливо розвів руками. Печать сумної умиротвореності лежала на його обличчі. Виждавши навмисне хвилину, він з виглядом великомученика похитав головою, обернувся до судейського столу.
— Ви чуєте? Навіть сюди, в храм правосуддя, прокралася бацила червоної зарази. Але, як сказано в писанні: «Не возгнівися, боже, на засліплених!», кажу і я: не зважайте, панове, на крики людей, введених в оману ворожою пропагандою! Чи ж знають вони правду? Чи уявляють собі істину? Ні, істина в наших руках. — Прокурор, вихопив з купи паперів, які лежали перед ним, кілька аркушиків, змахнув ними над головою. — Ось вона! Я відкриваю її перед вами, панове присяжні. Я оголошую найнепохитніші докази проти Пауля Ріхтера — листи, які надсилала йому російська агентка Ганна Крижанич.
Прокурор виходить з-за свого пульта, наближається до Ріхтера і, в порушення всіх процедурних норм, розгортає перед ним аркушик списаного паперу.
— Чи визнаєте ви аутентичність почерку Ганни Крижанич?
Ріхтер глянув на лист, в'яло кивнув головою.
— Так, це лист Ганни Крижанич.
Прокурор швидко повернувся на своє місце.
— Ви чули? Він зізнався… Слухайте ж, панове! Слухайте, що писала Ганна Крижанич своєму німецькому другові; «Дорогий Пауль! Ще раз спасибі! За все спасибі! Віднині ми вважаємо тебе своїм щирим другом. Ти довів це ділом. Папери доктора Браузе, які ти передав нам, уже в роботі. Лабораторія професора Арсентьєва схиляє голову перед генієм вашого покійного вченого. Формула «флегматизованого водню», розроблена доктором Браузе, набагато ефективніша від усіх інших варіантів. Тепер ми маємо газ. Ми можемо швидко перейти до практичних експериментів, а там — і до його виробництва».
Прокурор поправив окуляри, вийняв з своєї теки ще один аркуш.
— Лист, посланий Ріхтерові через кілька місяців: «Дорогий Пауль! Велика радість! Формула газу виправдала себе повністю. Ми одержали газ. Пауль, Пауль!.. Як ми вдячні тобі! Тепер винахід доктора Браузе працюватиме тільки в ім’я перемоги світового комуністичного руху, в ім’я перемоги світової революції!»
Зал заціпенів. Сотні очей дивилися на прокурора, в них плавилась недовіра, подив, прихований глум. І, відчувши цей німий докір, прокурор заговорив швидко, ніби проганяючи від себе тінь страху:
— Так у чому ж винен Пауль Ріхтер? В передачі паперів іноземцям? Ні. Наш карний кодекс не передбачає покарання за це. Але… — тут прокурор сардонічно посміхнувся, — як кажуть на Сході: «Якщо ти знайшов хвіст гієни — шукай і саму гієну». І ми, панове присяжні, знайшли її. Злочин Пауля Ріхтера в тому, що він… обікрав доктора Браузе.
— Обікра-ав! — стогоном понеслося по рядах.
— Обікрав доктора Браузе!..
В залі — приголомшення, подив, розгубленість. Присяжні нервово перешіптуються. Суддя старанно протирає засльозені очі. Як це сталося? Чи є докази?
— Нам усе відомо, панове присяжні, і ви, ваша честь! Все відомо! — Прокурор нахилився над паперами, витягнув новий аркушик, тріпнув ним переможно в повітрі. — Ось зізнання Пауля Ріхтера, складені в комісаріаті поліції наступного дня після смерті доктора Браузе. Пауль Ріхтер визнає, що був у хіміка саме того вечора, коли загадкова смерть обірвала життя великої людини. Більше там не було нікого. Жодна нога не переступала порога небіжчика. Чи ж є у нас підстави сумніватися, хто по-розбійницькому, з лиходійними намірами вдерся в квартиру Браузе, перерив усі речі і… забрав потрібні папери? Ні, таких підстав у нас немає. Зі всією відповідальністю я стверджую: це зробив Пауль Ріхтер! Він привласнив собі відкриття, що належало нації, багатство, що мало принести радість мільйонам німецьких громадян. І тому я… — прокурор одпив ковток води, розвернув войовничо плечі, — керуючись статтями німецького карного кодексу… — він перелічив з десяток параграфів і пунктів, — а також враховуючи досить сумнівні обставини смерті доктора Браузе і ще сумнівніші обставини замаху на президента Вальтера Кірхенбома та статс-секретаря Крамера, звертаюся до вас, панове присяжні, із закликом визнати Ріхтера винним в усьому, що стало предметом нашого судового засідання, а вас, ваша честь, призначити Паулю Ріхтеру відповідну до його злочинів міру покарання.