— Панове, — підвівся молодий президент, коли Ріхтер, охоплений почуттям неймовіри, сів біля нього. — Сьогодні прокурор міста надіслав мені офіціальне повідомлення про наслідки розслідування замаху. Встановлено, що інженер Пауль Ріхтер… — Густав з приємністю нахилив у його бік голову, — не має ніякого відношення до вчиненого злочину. Негідники, які підклали бомбу, діяли за вказівкою підривних елементів. Вони будуть піймані і понесуть за це найтяжчу кару. Дозвольте ж мені, панове, гаряче привітати нашого талановитого конструктора з цілковитою його реабілітацією.
Долинуло кілька стриманих оплесків.
— А тепер, панове, — підвищив голос Густав Кірхенбом, — я пропоную затвердити рішення правління: Пауль Ріхтер призначається головним конструктором концерну і водночас директором нового дирижаблебудівного заводу. Завод працюватиме виключно на потреби Всесвітнього Аеросиндикату. Пролонгація контракту з ООН відбудеться завтра о восьмій годині вечора в Нью-Йорку. Тому компанія просить вас негайно вилетіти в Штати. — В голосі Густава Кірхенбома міцніють владні нотки. — Місце в літаку заброньоване, вам доведеться вилетіти сьогодні ж уночі. — Обернувшись до Ріхтера, молодий президент простягує йому руку. — Щасливої дороги! Компанія жде від вас рішучих дій і нових вигідних замовлень.
Чорний «ролл-ройс» одвіз Ріхтера додому. Клацнули дверцята, маленькі товсті шини покотилися по засніженому асфальту. Ріхтер піднявся сходами, намацав у кишені ключ. От і все. Війна скінчилася. Тепер можна розповісти Крейському, як обернувся для них судовий процес. Бідна Гельда життям своїм заплатила за їхню перемогу.
Він всунув ключ у двері, неквапно повернув його. І раптом хтось міцно взяв його за лікоть.
— Нарешті!.. Третій раз приїжджаю за тобою…
З темного кутка виступив Крейський, узяв з Ріхтерових рук ключа.
— Треба негайно їхати.
— Що з тобою, Бруно? Я ледве тримаюся на ногах.
— Відпочинеш у дорозі! — сухо наказав Крейський. — Бери машину. Негайно!
Спустилися, сіли в машину.
— Та що ж сталося? Кажи! — запротестував Ріхтер, поволі викочуючи «шевроле» на примарно освітлену вулицю. — Ти розумієш, що я через дві години вилітаю в Штати. Бруно! Я лечу в Штати!.. На засідання Аеросиндикату! Ми перемогли, Бруно!
Бруно мовчить, очі його горять у темряві.
— У Штати не полетиш!
— Бруно!..
— Звертай праворуч!.. До мого дому! Швидше! Нас ждуть! — І раптом Крейський вибухнув гнівом: — Я кажу: швидше! Невже ти не розумієш, що сталося? Невже твоя нова посада так засліпила тобі очі?
— Звідки ти це знаєш?
— Я все знаю, хлопче, — опав голосом старий інженер. — Я знаю, що вони влаштували судилище над тобою, аби забрати твої папери й замести сліди свого злочину, знаю, що вони вбили Гельду й призначили тебе своїм головним конструктором, що вони відсилають тебе сьогодні за океан, аби покінчити з «Левіафаном». І тому ти не полетиш у Штати, а залишишся тут і будеш разом з нами захищати корабель.
В тісній квартирі Крейського набилося повно народу, майже всі члени заводського комітету АДМ, дехто з інших заводів. Від цигаркового диму обличчя людей здаються землистими, як у мерців.
Зіберт підняв від стола голову.
— Ерністер привів ще двадцять чоловік.
— Де вони?
— Всі пішли на завод.
— А Блютнагель?
— Збирає молодь.
Крейський кинув на канапу плащ, безсило впав навзнаки.
— Зіберт, розкажіть товаришеві конструктору про становище на заводі.
При слові «товариш» Ріхтер мимоволі повернувся до Крейського, потім поглянув на опасистого, сивоголового Зіберта. В його серці щось тенькнуло і заспівало. Для них він — «товариш». Вони покликали його до себе і ждуть його допомоги. Вони зібралися для того, щоб врятувати «Левіафан»!
В одну мить Ріхтер осягнув думкою всю картину. Тепер йому ясно, чому так настійно випроводжав його за океан Густав Кірхенбом. Тепер він розуміє ціну отих улесливих слів і «дружніх» потисків рук…
— Завтра вранці корабель підніметься в повітря курсом на Африку, — говорив Зіберт, похмуро звівши брови. — Трюмні відсіки заповнені…
— Хто поведе корабель? — спитав Ріхтер.
Виявилося, що на першого комендора, як і слід було сподіватися, Кірхенбом призначив Штосгауера.
— Тепер цьому типові повна свобода, — озвався хтось із присутніх. — Я чув учора, як він говорив своєму товаришеві: «Під сонцем буде жарко. Треба взяти доброго вина». А увечері прибули перші машини з вантажем. Військові зайняли всю заводську територію, нікого не підпускають до трюмів.