— Газу! — засміявся Зіберт. — Над ним люди б'ються вже півстоліття. До речі, ти хоч уявляєш, що воно таке — «флегматизований водень»?
Юнак знітився. Звичайно, він чув про це, багато чув, і сам не раз устрявав у суперечки. А тільки от пояснити…
— Хто зна! Треба погортати підручник хімії.
— Ну, в підручнику хімії ти багато не вичитаєш, мій юний друже, — сказав серйозно Зіберт. Підсунув собі стільця, сів біля хлопця. — Ти чув коли-небудь про таку річ, як підйомна сила газу?
На Гансовому обличчі майнула тінь образи.
— Що ви, дядьку Зіберт!.. — Хлопець насупив брови, став швидко цитувати напам'ять давно завчену фразу — Підйомна сила газу — це сила… це та сила, з якою кубічний метр такого газу, занурений у повітря, намагається піднятися вгору. Вона дорівнює різниці між вагою одного кубічного метра повітря і одного кубічного метра газу.
Очі майстра уважно дивляться в лице юнакові. Ніби вивчають його. Прискіпливо, суворо, довго. Хлопець не витримує погляду. Може, він щось не так сказав? Може, наплутав?
— Я точно вивчив… дядьку Зіберт…
Лице Зіберта враз прояснилося. Схилившись над столом, майстер узяв чистий аркуш, вийняв ручку.
— А тепер дивись! Візьмемо питому вагу водню за сто. Хай це буде сто процентів. Отож, водень — сто. Далі запишемо в колонку всі інші підйомні гази: гелій, світильний газ, ну… І, звичайно, вакуум.
— Вакуум же не газ! — ніби аж зрадів хлопець, що йому вдалося впіймати на помилці старого майстра.
— Вакуум — порожнеча, — солідно промовляє майстер і без тіні усмішки продовжує записувати щось на папері. — Але ми впишемо сюди й вакуум. Порівняємо їх між собою. Треба ж нам з'ясувати, що має найбільшу питому підйомну силу.
Почерк у Зіберта рівний, каліграфічний, цифри лягають на папері, наче гарненькі живі ляльки. Кожна цифра так і виграє округлими боками, так і посміхається до Ганса.
— Читай, — наказує Зіберт.
— Ну… що ж тут читати?..
— А ти читай, не соромся, — м'якшає голос майстра.
Ганса проймає незрозуміле почуття напруженої цікавості. Що ж тут може бути особливого в цих кругленьких, мініатюрних цифрах? Він бере до рук листок, починає неголосно, ніби аж боязко вичитувати:
вакуум… 107,5
водень… 100
гелій… 92
світильний газ… 60,7
Піднявши голову, велику, з сивими скронями й залисинами на лобі, майстер Зіберт мружиться до хлопця насмішкуватими очима.
— Тепер уяви на мить, Гансе, що товариш Ріхтер, тобто головний конструктор «Левіафана», питає в тебе: «Друже Блютнагель, який газ міг би найкраще підняти в повітря наш корабель?» Ти береш листок, дивишся на ці цифри і…
Руді бровенята хлопця підскочили вгору.
— Я б, звичайно, запропонував товаришу Ріхтеру вакуум. Сто сім з половиною процентів! Наймогутніша підйомна сила в світі!
— Дурниці!
— Дядьку Зіберт!..
— Дурниці, кажу, — підвищує голос майстер. — Якби ми випомпували з нашого корабля повітря, його б за одну секунду розплющило атмосферним тиском. Витримати танки тиск могли б тільки могутні, важкенні стінки з залізобетону.
— Ага!.. — весь ніби опав хлопчина. — Ну, тоді, звичайно, водень!
— Меткий же ти, голубе! — похитує головою Зіберт. — Для тебе все — «звичайно». А в науці нічого звичайного немає. Тут скрізь суворі закономірності. Рубнеш з плеча, і весь твій корабель, як свічечка, запалахкотить у небі. — Щось, мабуть, згадавши, майстер насупився, посуворішав. — Колись, на жаль, інженери міркували так, як ти. Водень — наймогутніший! Давай водень! І нагнітали в дирижаблі цей страхітливий газ, і піднімали в повітря людей і вантажі, і горіло все страшним вогнем. А то й не тільки горіло… Деякі дирижаблі вибухали, мов найпотужніші фугаси. Самісінькі скалочки потім знаходили на землі.
Гансові аж мурашки пробігають по спині. Не з лякливих хлопчина, та і його серце кригою взялося від Зібертових слів. Уявив собі на мить жахну картину: пливе десь над водами Атлантики гордий красень «Левіафан», п'ять тисяч пасажирів у нього на борту, могутність, краса, велич. І раптом… шалене ревище, смерч вогню, шквал чорного диму…
Тим часом Зіберт уже витлумачує всю справу зі всією діловою послідовністю. Чи знає Ганс, що станеться з воднем, коли він змішається з повітрям у пропорції 2 до 5, тобто коли на 2 обсяги водню припаде 5 обсягів повітря? Утвориться гримуча суміш, корабель вибухне сам собою — без детонаторів, без запалів і якихось там зовнішніх поштовхів. Є й інші не менш небезпечні речі. Водень, змішавшись у певній пропорції з повітрям, легко загоряється. Горюча концентрація водню в повітрі — від 9,5 % до 66,3 %.