В місті про Штосгауера ходили найрізноманітніші чутки, його ім'я було оточене ореолом загадковості й романтичної приваби. Особливо ж популярність льотчика зросла після минулорічної «африканської історії», коли він зумів так ловко обвести навколо пальця детективів Подестри. Розповідали, що він утік на південь в Преторію, затесався в прибічники мільйонера Фрайвуда, зажив грошенят і через рік повернувся в Європу мало не в ролі Фрайвудового емісара. Люди дивувалися: хто він? Чому так широко відкриті перед ним двері заможних домів? Чому молодий Густав Кірхенбом так запобігає перед нахабою?
У Ганса з Штосгауером особливі рахунки. На саму згадку про нього сором обпікає хлопцеві щокн. Ще позаторік він програв Штосгауерові в автомобільному рауті. І як же нікчемно програв! Самозакоханий улюбленець можновладних родин міста, Штосгауер організував свій мотоклуб: двісті найкращих гоночних машин, надійні тренери, сила вільного часу. Він побивав усіх і вигравав найвищі призи. Він не знав собі рівних. Щоб піднести свою славу, він запропонував нові умови змагання: автомобільне регбі!
Не чули про таку штуку? Машини налітають одна на одну, удар радіаторами, полум'я, відбиті колеса — і переможець мчить далі. Штосгауер розтрощив дванадцять авто, покалічив майже всіх своїх суперників, завоював приз «авто-регбіста Німеччини». Штосгауер став зіркою на спортивному обрії Німеччини. Штосгауер! Штосгауер!..
Тоді на двобій з ним зголосився Ганс Блютнагель.
Йому дали широкий, дідівський «мерседес» з лапатими крилами й розкарячкуватими колесами, незграбну потвору потужністю в сто п'ятдесят кінських сил. Він одягнув шолом, окуляри. Плюнув собі на руки і виїхав на поле. Спочатку належало зробити круг честі, пронестися перед залюдненими трибунами стадіону з виглядом безтурботного бувальця. По тому ж кругу в зворотному напрямку мав продефілювати і Штосгауер. На чорному шоломі в нього виразно білів тевтонський хрест.
Блютнагель знав, що у льотчика машина важча і сильніша і, якщо вони зіткнуться лоб у лоб, Гансові не минути шпиталю, а може, й заміського кладовища. Чорний шолом Штосгауера стояв перед його очима як привид смерті. Ганс відчував, що він поволі втрачає самовладання, не вірить своїй машині, своїм рукам… Зневіра переросла в слабість, тіло зробилося кволим і неслухняним, очі втратили зіркість. І тільки думка вперто гнала його вперед. Думка нагадувала про друзів, які зібралися на трибунах, про тих, хто послав його сюди від імені заводу, про хлопців з газового цеху, про майстра Зіберта…
Втім, ні! Зіберт вилаяв його за дурну примху і сказав, що прожене з комітету, якщо Ганс буде займатися «ідіотськими експериментами». Але в очах Зіберта Ганс прочитав затаєну надію, що він, Ганс, все ж таки зіб'є пиху із зарозумілого льотчика, покаже, на що здатні «наші хлопці».
Штосгауер вивів машину на лінію удару першим. Біля нього зібрався гурт юнців в таких же, як і в нього, чорних шоломах. Статечний суддя прихильно потиснув льотчику руку, ніби наперед вітаючи з перемогою. Штосгауер припав до керма і погнав свою машину насеред поля, намагаючись виграти простір і час для розгону.
Тут тільки Ганс збагнув свою помилку. Він проґавив помах судейської руки, втратив кілька секунд, що було рівнозначним втраті вирішальної сили удару. Рука його шарпнула важіль передач, машина гойднулася судорожно і рушила вперед.
Все скінчилося дуже швидко, навіть швидше, ніж Ганс того сподівався. Думка підказала йому, що він мусить за всяку ціну уникнути лобового удару. Повернути праворуч і хряснути колесом у бік нахабі! Праворуч, праворуч! Він крутнув кермо, його відкинуло наліво, але в ту ж мить страшенний гуркіт упав йому на голову, зім'яв тіло. Густа чорнота залила свідомість…
Зіберт в той день не розмовляв з ним, дувся. Тільки поцікавився у когось із хлопців: «Кістки цілі?» І дізнавшись, що цілі, лайнувся досадливо на адресу недолугих пацанів, які навіть у спорті нездатні відвоювати честь робочої людини. Відтоді Ганс Блютнагель палко зненавидів льотчика з міського аероклубу. Сказав собі затято: «Ти взяв мене хитрістю, а я візьму тебе силою і вмінням. І хай тоді вся Німеччина засвідчить, хто справжній переможець, пане Штосгауер!»
Тим часом в кімнаті наростає шум голосів. Знову йде мова про асберівців. Свавілля бандитів не знає меж. Порядні громадяни гинуть серед білого дня.
— Я бачив, як убили доктора Герста, — каже високий чоловік в окулярах. Він щойно приїхав із столиці і привіз з собою останні відомості. — Професор Герст мав виступати перед студентами коледжу з нагоди нагородження його Міжнародною премією миру. Хто міг подумати? Католицький діяч, людина поміркованих поглядів, і раптом… бомба. Він тільки встиг включити мотор, як раптом ударило зсередини… Коли його витягнули на тротуар, він був ще в повній свідомості, навіть посміхався. Почувши, як люди проклинають асберівців, він підняв руку і- сказав голосом проповідника, що це на краще. Він радий вмерти для загального добра, для просвітлення душ, які схибили…