Стрічку перерізано. Натовп шаленіє. Турбіни з тихим гуркотом випльовують піну. Подестра здіймає над головою руки, шле своїм співвітчизникам гаряче вітання. Потім, озирнувшись, підходить до Ганки Крижанич і довго, пристрасно, по-молодечому обіймає її.
Третій каскад електростанцій вступив у дію. Африка зробила ще один великий крок уперед. «Хай живе мудре, любляче серце славного радянського брата! — проголошує Подестра. — Низький уклін посланцям його на нашій землі!» І він ще раз обнімає привселюдно розпашілу від щастя Ґанку.
Церемонія закінчена, Подестра сідає в машину, щоб вирушити до своєї резиденції. Натовп підступає зовсім близько, гаряча стіна тисне на машину, мне її, штовхає, мало не підносить угору.
Подестра висунув руку з кабіни, шле вітання, мило й тихо посміхається. Авто рушає, повільно, важко, ніби вириваючись з живих пут. Секунда, друга, рука Подестри ховається в кабіні, і раптом… вибух!
Ріхтер відклав лист, заплющив очі.
Вибух!
Йому навіть уявилось спотворене жахом лице президента, почувся його передсмертний зойк. Чи, може, зойку не було? Все скінчилось одразу. В якусь долю секунди. Скажена сила рвонула машину і кинула її в натовп, і земля й небо відгукнулись гуркотом і стогоном конаючих, і одразу ж біля дороги, там, де щойно маяли прапори і переливалися посмішки, сіро розіллялася пустка. Натовп заціпенів, шарахнувся в сторони, в куряві замиготіли обличчя, почулася довга автоматна черга…
«Де ж була охорона?.. Де була поліція?» — шепоче тужно Ріхтер, зі злістю жмакаючи листа, наче зім'ятий клапоть паперу може відповісти на його питання. Справді, де була поліція? Де могла бути поліція в тому вируючому морі народного захоплення й торжества? Хіба можна було сподіватися, що убивці підсунуть бомбу саме в таку хвилину, саме тоді, коли людська радість заллє землю, відлуниться співом і сміхом в навколишніх ущелинах?
Похмуро, грізно, з лютим завзяттям підводиться Ріхтер з канапи, обережно кладе листа на стіл, підходить до вікна, довго дивиться в чорну ніч. Дивиться очима, які ще півгодини тому солодко дрімали від самозаспокоєння, від внутрішньої втіхи, від невимовного щастя.
Чорно й холодно за вікном, не видно вогнів міста, навіть вуличні ліхтарі якось раптово попригасали, ніби й до них дійшла трагічна звістка з Африки. І від тієї чорноти все дужче й дужче гусне в Ріхтеровій душі злість. «А я ще вірив у безневинні заміри цієї банди. Е, ні, пане інженер, так далі не піде!»
І все тіло його стає раптом тугим і зібраним, кожен нерв напружується до краю, наче тятива, хоч зараз клади стрілу й пускай у ворога.
Згадав раптом слова Крейського: «Нейтральних у наш час немає, голубе. Нейтральні теж комусь допомагають. Свого часу Гітлер розраховував на нейтральність обивателя і добряче погрів на ній руки. Погрів на такому вогні, од якого спалахнула вся Європа, весь світ».
Прости, Бруно! Я був сліпий… Я не бачив, що вогонь вже палає… Його треба гасити сьогодні ж! Негайно! Можеш розраховувати на мене, добрий мій друже. Можеш вірити, що мій корабель не дістанеться цим виродкам із крижаними серцями…
Ріхтер дивиться в ніч. Душа його твердне, струни натягнуті до краю. Тятива бринить на холодному вітрі. Інженер Ріхтер знає, куди пустити нищівну стрілу свого гніву.
А вранці знову біганина по цехах, суперечки з Кремпке, нервові дзвінки шефа. Хвалити бога, хоч друзі не покидають в біді. Тепер Крейського просто не впізнати. Після масової демонстрації адеемівців йому наче поменшало літ.
— Ну, схимнику, віриш у нашу силу? — зачепив він одного разу Ріхтера. біля корабельного ліфта.
— І в силу, і в розум, мій друже, — з великодушним усміхом відпарирував йому конструктор.
— Німці розворушилися не на жарт. Кажуть, в столиці було оголошено стан облоги, викликано офіцерські школи. Панам міністрам добренько тикнулося!
— Але реактори ми одержали до вашої демонстрації.
— Вашої!.. Ой схимнику, схимнику! Будеш колись гіркими слізьми відмолювати свою впертість.
— Та що ти, Бруно!.. Просто люблю все ставити на своє місце.
— І називати своїми іменами. Чи не так? Ну, гаразд, хай буде до нашої, — ніби закриваючи очі на пустощі малої дитини, мовив з журливим докором Крейський. — Але після нашої демонстрації таке не повториться. І в цьому весь сенс подій, якщо вже розтлумачувати їх з надокучливою математичною точністю. Принаймні урядові кола не наважаться відверто стати на бік деяких затятих екстремістів. Канцлер знає ціну нашому слову.