Вони кричать «Слава «Білій зорі»!» Вони кричать те саме, що міг би закричати Кірхенбом, і це зовсім не лякає його й не обурює. Він теж усім серцем ненавидить чорношкірих, і йому теж не раз марилось ночами всесвітнє панування білих.
Але що це? Вони вже називають його, Кірхенбомове, ім'я. Вальтер Кірхенбом заради власних егоїстичних інтересів відмовляється стати на захист цивілізації. Узурпувавши владу в своїй фірмі, він служить червоним і водночас прагне здійснити свої далекосяжні монополістичні заміри. Будівництво «Левіафана» наближається до кінця. Корабель майже готовий. Дальше зволікання з вирішенням справи може призвести до сумних наслідків.
«Я не знав, що вони замахнулися так широко, — проноситься в голові Кірхенбома. — Тут» пахне державною змовою…»
З динаміка вириваються надривні звуки:
— Фірма продовжує свою зрадницьку політику. Цими днями в місто прибудуть експерти Аеросиндикату, які прийматимуть корабель. Фірма плазує перед ООН, перед всесвітніми шахраями… Годі терпіти ренегатство старих плутократів і їхніх лакиз! Я звертаюсь до вас, брате Штраус. Де папери Браузе? Ви досі не виконали дорученої вам справи… Ваш Ріхтер скоро пустить на завод московських комісарів…
— Ріхтер у наших руках. Нікуди він не дінеться.
— Нам потрібні документи, а не ваш зарозумілий геній…
— В крайньому разі вдовольнимося генієм, — чути ущипливу репліку Густавового опонента.
— Документи, документи, документи! — аж хрипить в нервовому екстазі Густав, і від його крику на обличчі старого батька виступають білі плями.
Виродок! Вовченя! Ну, зачекай же, ми ще поквитаємось з тобою! Для мене ти більше не син, не спадкоємець… Старому робиться млосно, але він пересилює свою, немічність, припадає всім тілом до білої коробочки. Ще, ще! Хай виговоряться до кінця… Треба знати їхні під ступні заміри, щоб потім не було вже ні жалості, ні вагань Ага, називають ім'я Фрайвуда. Ось де він випірнув, голубчик, ось куди тягнеться своїми брудними лапами.
— Нам не вдалося схилити президента «Зюддойче люфтферайнігунг» до спілкування з компанією «Африканська єдність». Мусимо вдатися до кардинальних дій. Акцію «Голуба надія» буде здійснено найближчими днями. Нагадую деталі. Ще раз нагадую деталі, брати по ордену…
Раптом у динаміку щось писнуло. Голос Густава проковтнула хвиля тріскучих шумів. Доуелл шарпнув коробочку, нервово обмацав її, почав настроювати.
— Технічна вада, ексцеленсіо, — пробурмотів він, украй розгублений.
— Здається, перша технічна вада в вашому житті, мій друже? — відкинувся на спинку крісла старий Кірхенбом, відчуваючи раптове полегшення від того, що динамік так нагло урвав голос його сина. Вальтерові Кірхенбомові було страшно почути всю правду.
Доуелл зірвався з крісла.
— Я мушу негайно викликати своїх людей, ексцеленсіо…
Але Вальтер Кірхенбом в'яло махнув рукою.
— Не кличте своїх людей, мій друже. Скажіть тільки, як вам вдалося натрапити на це вовче лігво?
— Ексцеленсіо… нам допомогло серце закоханої дівчини.
— Ах так, я й забув, що ви — великий психолог.
— В інтересах дружнього дому і могутньої фірми…
— Спасибі, Доуелл, ви геній! Бажаю нових успіхів в сердечних справах! Обіцяю вам віддячити за цю послугу. Можете йти.
А пізнім вечором на віллі Кірхенбома відбувається останній акт родинної драми.
Легкий стукіт у двері Кірхенбомового кабінету.
— Ексцеленсіо, вас просить до себе Густав.
Зірвавшись на ноги, Вальтер Кірхенбом осатаніло кидається до дверей. Страшний, безтямний зараз президент компанії, глава славетного роду Кірхенбомів, володар незліченних багатств, що мали спокійнісінько перейти в спадок до Густава, але віднині…
Кірхенбом біжить довгими коридорами, зашпортується об килими. Він у білій сорочці, в помочах, в чорних блискучих черевиках. Як приїхав з контори, так і не роздягався. Забракло сил. Дві години просидів у заціпенінні, переколошкуючи в душі згадки минулого, проклинаючи всю свою рідню.
Не легко йому далося рішення! Вирвав його з глибини серця обкипіле гарячою люттю, зцементоване холодним розрахунком. Так, тепер він знає, що робити. Зараз ось поговорить з Густавом і скаже тому плюгавому нащадку все, що треба.
Де Густав? У кабінеті? Він ще наважується приходити в цей дім, ще дозволяє собі ходити по цих килимах, дихати цим повітрям. У нього навіть є свій кабінет! О, зараз, зараз він про все дізнається. Війна так війна!