— Можу зачитати короткий звіт, але все це звичайні, буденні речі, шеф, — сказав він тоном довіреної людини. — Всілякий дріб'язок.
Доуелл глянув на годинник, млісно потягнувся.
. — Знаєте що, Фрідель… Подзвоніть мені за годинку. Тоді й почитаєте.
— Гаразд, шеф, — відгукнувся із службовою готовністю його помічник і хотів був покласти трубку, як зненацька щось зойкнуло в його апаратах, почувся гелгіт голосів, і Фрідель закричав у трубку — Стривайте, шеф! В апараті шум… Ці дияволи чогось з самого ранку збираються в штабі. Мабуть, у них буде екстрена нарада. Не маєте бажання послухати?
Доуелл насторожився.
— Переключіть на мене! Ведіть запис!
Він забув про Кірхенбома, кожною клітинкою тіла, кожним нервом став знову детективом. Якимось внутрішнім чуттям здогадувався, що асберівці готуються до серйозної операції, що вони неспроста зібралися на термінову нараду саме в день приїзду міжнародної комісії Аеросиндикату, в день урочистої передачі «Левіафана».
Бувалий детектив, шукач грізних таємниць і інтимних салонних загадок, він знав, що зараз кожна деталь може мати вагу золота. Його досвідчений розум розкинув свої тенета, його серце наперед розкошувало від утіхи.
І ось тут він почув ім'я Гельди Губмахер. Говорив секретар ордену Гуго Штраус:
— Далі зволікати небезпечно. Губмахер знає надто багато, панове. Може, я помиляюся, але мені здається, що вона в усьому відкрилася Ріхтерові. Через дві години її треба ліквідувати. Негайно ж після акції «Голуба надія». Брате Сімонський! Ліквідація доручається вам. Я наказав Губмахер після зустрічі з Кремпке чекати нашого вістового, який начебто має завезти її в штаб для прощальної аудієнції. Для полегшення справи можете ще раз запевнити и, що орден не змінив свого рішення: закордонний паспорт готовий, винагорода також. В машину і подалі від міста… Дівчина спритна, вміє оборонятися… Якщо поліція знайде сліди…
— Ніяких слідів, брате секретар! — вигукнув ображено інший голос. — Орден не вперше доручає мені такі делікатні справи. Хай бог прийме безневинну душу нашої дівчинки!
— Багато говорите, Сімонський! — гримнув на нього Штраус. — Ми чекаємо від вас відомостей не пізніше дванадцяти двадцять. Ідіть і дійте!
Грюкнув стілець, хряпнули двері. Певно, той, кого звали Сімонським, вийшов на завдання. Своє діло він мав зробити за дві години… Зараз було двадцять по десятій… Патрік Доуелл відключив апарат, сперся головою на руку. Думка його перенеслася до Гельди, згойднула в душі якийсь легкий смуток. Доуелл згадав обличчя дівчини: втомлені очі, худеньку шию, загострене підборіддя… «Жаль, дуже жаль, коли люди гинуть в такому віці, — промайнуло в голові старого детектива. Відкинувшись на спинку твердого, солом'яного крісла, він спробував зосередитись на чомусь іншому. Ліквідація ординарного асберівського агента, зрештою, його мало зачіпала. Але біляве волосся знову вималювалося перед зором, і він навіть почув тонкий запах парфумів, лоскітливий і хвилюючий. Йому ще дужче стало сумно, щось навіть дряпнуло по серцю. — Бідна дівчина! Якщо її попередити, вона, звичайно, врятується… Тільки попередити — і все. Хай собі живе, насолоджується життям, яке й без того надто отруєне людською ворожнечею».
Патрік Доуелл подзвонив на завод Кірхенбома, попросив викликати до телефону Гельду Губмахер. Довелося довго чекати — на заводі ждали іноземних гостей, всі мали доволі своїх клопотів, і ніхто не хотів відриватися від діла.
— Хто просить? — поцікавився жіночий тенор.
— Скажіть… в кримінальної поліції, — збрехав навмання Доуелл.
— Ах! Вибачте!.. Одну хвилинку!..
Знову потягнувся час, напоєний тривогою й ваганням, знову в душі Доуелла згойднулася болісна роздвоєність. Він не любив піддаватися сентиментам, сфери чисто інтимного життя його мало тривожили, якщо в тих сферах він не знаходив поживи для свого прискіпливого, аналітичного розуму.
Раптом у трубці озвався голос Кремпке:
— Директор слухає. Вам потрібна Губмахер?
— Так… якщо можна…
— Гельда Губмахер захворіла… — голос директора затремтів від напруження. — Недавно пішла додому… А в якій справі?.. Може, я передам…
Доуелл злісно кинув трубку на важелі. Що там він передасть, цей товстопикий!.. Доуелл давно мав його на оці, давно відчував в особі директора вельми підозрілу людину. Бракувало тільки прямих доказів, щоб до кінця розкрити його. Жаль дівчини! Кожна втрачена хвилина може коштувати їй життя. Бреше товстопикий!.. Затіяв якусь каверзу, відіслав дівчину подалі і тепер потерпає при одному слові «поліція»… Але її треба знайти… Вона ж мусить десь бути… Мусить зникнути, доки не пізно…