Я сів за стіл каналії Д. Б. і почав розглядати, що па ньому лежить. То були переважно підручники, зошити й т. ін. Фібі. Найбільше підручників. Зверху лежала книжка з назвою «Цікава арифметика». Я розгорнув її на першій сторінці. Рукою Фібі там було написано:
Слухайте, я трохи не вмер! Друге ж ім’я в неї Джозефіна, а не Везерфілд, чорт бери! Але воно їй, каналії, не подобається. І щоразу, коли я приїжджаю додому, у Фібі вже нове друге ім’я!
Під арифметикою лежала географія, а ще нижче — підручник з правопису. Фібі пише дуже гарно. Вона взагалі вчиться дуже добре, але найкращі оцінки в неї з правопису. На самому споді лежав цілий стос записників. У Фібі їх узагалі тисяч п’ять. У цілому світі нема другої дівчинки, яка б мала стільки записників. Я розгорнув верхній і кинув погляд на першу сторінку. Там стояло:
«Берніс пожди мене на перерві треба сказати тобі щось страшено важливе».
І більш нічого. На другій сторінці було ось що:
«Чому на південносході Аляски стіки консервних заводів?
Бо там багацько лосося.
Чому там цінна диривина?
бо там підхожий клімат.
Що зробив наш уряд щоб полегшити жеття аляскінських ескімосів?
вивчити на завтра!!!
Фібі Везерфілд Колфілд
Фібі Везерфілд Колфілд
Фібі Везерфілд Колфілд
Фібі В. Колфілд
Фібі Везерфілд Колфілд, принцеса.
Будь ласка пиридай Шерлі!!!
Шерлі ти казала що народилася під знаком Стрільця
але ти народилася всього лиш під знаком Тельця принеси ковзани як зайдеш по мене».
Я сидів за столом Д. Б. і сторінка за сторінкою читав записника. Перечитав я його досить швидко, але взагалі я можу сидіти над цими дитячими кривульками — нехай їх понамальовує Фібі чи будь-хто — з ранку до вечора. Я просто млію від дитячих записників. Потім я знов закурив — останню сигарету. Цього дня я викурив уже, мабуть, коробок три. Тоді розбудив Фібі. Не міг же я все життя сидіти за отим письмовим столом! Крім того, я боявсь, що ось-ось з’являться батько й мати, а мені хотілось бодай привітатися з сестричкою сам на сам. Отож я її й розбудив.
Прокидається Фібі дуже легко. Не треба її розбуркувати, гукати. Треба лише сісти скраю на ліжку й сказати: «Прокинься, Фібі!» — і вона гоп! — уже розплющила очі.
— Голдене! — скрикнула вона. І обхопила мене руками за шию. Фібі дуже ніжна. Тобто ніжна як на дитину. Часом навіть занадто. Я поцілував її, а вона й питає:
— Коли ти приїхав? — І така рада мені — жах! Це в неї на лобі було написано.
— Не кричи, — кажу. — Тільки що. Як ти тут?
— Непогано. Ти одержав мого листа? Я цілих п’ять сторінок накатала…
— Та одержав, тільки не кричи. Дякую.
Листа Фібі мені справді написала, але відповісти я не встиг. Там усе було про шкільну виставу, в якій грала й вона. Фібі писала, щоб я ні з ким не домовлявся на вечір у п’ятницю і прийшов на виставу.
— То як ваша п’єса? — питаю. — Як вона, кажеш, називається?
— «Різдвяний карнавал для американців». Узагалі погань, але я граю там Бенедікта Арнольда. У мене, вважай, найбільша роль, — хвалилася Фібі. Слухайте, сну в неї ніби й не було! Коли вона розповідає про таке, то вся аж горить. — Починається з того, що я лежу при смерті. На святвечір приходить дух і питає, чи не соромно мені й те де. Сам знаєш. Мовляв, що зрадив батьківщину й те де. То ти прийдеш? — Вона аж підхопилася в ліжку. — Про це ж я тобі й написала. То як?
— Звісно, прийду. А то ж як!
— А тато не прийде. Мусить летіти в Каліфорнію, — розповідала Фібі. Слухайте, їй-богу, сон у неї мов рукою зняло! Якихось кілька секунд — і вже ніби й не спала. Сидить чи, краще сказати, стоїть навколішки в ліжку й тримав мене, каналія, за руку. — Чуєш, а мама казала, що ти приїдеш додому в середу, — не вгаває. — Сказала, аж у середу!
— Я змився раніше. Не кричи так. Розбудиш усіх.
— А котра година? Мати сказала, що вони будуть удома дуже пізно. Вони поїхали в гості до Норфолка в штаті Коннектикут. А вгадай, що я сьогодні робила? Знаєш, який я дивилася фільм? Угадай!
— Не знаю. Чуєш, а вони не сказали, о котрій…
— «Лікар»! — правила своєї каналія Фібі. — Це фільм особливий, його показували у фонді Лістера. І тільки один день — саме сьогодні. Там про одного лікаря з Кентуккі, він накидає дівчинці на голову ковдру. Вона каліка, не ходить. Ну, його потім садять у в’язницю і те де. Такий класний фільм!