Три дні чекала вона під хатою, не ївши, не пивши. Зглянувшись над нею, монахиня запросила її увійти.
«Е, ні, — заперечив господар. — Вона ж божевільна».
«Якби я до всіх прислухалася, то насамкінець мала б визнати, що це саме я божевільна, — відповіла мати Тереса. — Можливо, в цієї жінки той самий вид божевілля, що й у мене: божевілля Христа на хресті».
— Свята Тереса розмовляла з Христом, — сказала я.
— Так, розмовляла, — відповів він. — Але повернімося до нашої історії. Мати Тереса прийняла ту жінку. Гостя сказала, що звати її Марія де Хесус Єпес, і вона приїхала з Ґранади. Була послушницею у кармеліток, коли їй явилася Пречиста, просячи про заснування монастиря, що жив би за первісними правилами ордену.
«Те саме, що й зі святою Тересою», — подумала я.
— Після видіння, того самого дня, Марія де Хесус покинула свій монастир і босоніж попрямувала до Рима. Проща її тривала два роки, й увесь цей час вона спала під відкритим небом, терпіла холод і спеку, жила з милостинь та доброти людської. Чудом дісталася вона до Рима. Та ще більшим чудом було те, що її прийняв Папа Пій IV.
— Бо Папа, як і Тереса та багато інших людей, думав про те саме, — зробила висновок я.
Як Бернадета на знала про рішення Ватикану, як мавпи з інших островів не могли знати про здійснюване дослідження, так і Марія де Хесус та Тереса не знали, про що вони думали одночасно.
Світ починав набувати осмислених обрисів.
епер ми йшли через ліс. Перші сонячні промені осявали найвищі гілки, сухі й укриті снігом. Туман мав уже скоро геть розвіятись.
— Я знаю, куди ви прямуєте, панотче.
— Та отож. Світ переживає мить, коли багато людей одержують водночас те саме веління. Іди за своєю мрією, перетвори своє життя на шлях, що провадить до Бога. Твори свої чудеса. Зцілюй. Роби пророцтва. Дослухайся до свого ангела-охоронця. Змінюйся. Будь воїном, і нехай тобі щастить у бою. І йди на ризики.
Сонце тепер заливало все довкола. Сніг почав іскритися, й це сліпуче світло просто різало мені очі. Та водночас немовби довершувало проказуване священником.
— І який стосунок усе це має до нього?
— Я розкрив тобі героїчний бік справи. Але ти нічого не знаєш про те, що в душі у таких героїв.
Він урвав мову й довго мовчав.
— Страждання, — заговорив він знову. — У часи змін з’являються мученики. Перш ніж люди зможуть піти за своїми мріями, хтось повинен принести себе в жертву. Вони наражаються на висміювання, переслідування, на знеславлення своїх діянь.
— Церква спалювала відьом, панотче.
— Спалювала. А в Давньому Римі християн кидали на пожирання левам. Хто гинув на вогнищі чи арені — одразу возносився до Слави Господньої; і це було навіть краще. Але тепер воїни Світла протистоять чомусь гіршому, ніж мученицька смерть, адже мучеників ушановували. Нині ж їх помалу-малу підточують осорома й приниження. Так сталося зі святою Тересою, яка страждала решту свого життя. Так було і з Марією де Хесус. Так само і з веселими дітьми з Фатіми: Жасінта й Франсішку померли за кілька місяців[19], а Лусія на все життя усамітнилася в монастирі.
— Але ж із Бернадетою такого не трапилося.
— Такого — ні. Натомість їй довелося зазнати ув’язнення, страждати від приниження та неслави. Він напевно розповідав тобі про це. Розповідав, які слова промовляла Діва, являючись.
— Декілька слів.
— Під час явлень у Лурді, того, що проказала Цариця Небесна, не вистачить і на пів зошитової сторінки; та для Матері Божої було важливо сказати пастушці: «Не обіцяю тобі щастя в цьому світі». Чому ж одна з тих небагатьох фраз була мовлена, аби попередити й утішити Бернадету? Тому що Вона знала про біль, який чекає на дівчинку попереду, коли та прийме свою місію.
Я дивилась на сонце, на сніг та на безлисті дерева.
— Він — революціонер, — вів далі священник, і тон його голосу став сумирним. — Він має силу, він розмовляє з Царицею Небесною. Якщо він зуміє добре сконцентрувати свою енергію, то поведе інших за собою, стане одним з очільників духовного переродження роду людського. Світ переживає тепер надважливі часи. Та якщо він таки обере цей шлях, то зазнає багато страждань. Його одкровення — завчасні. Я достатньо добре знаю людську душу, аби розуміти, що на нього чекає попереду.
Священник обернувся до мене й поклав руки мені за плечі.
— Будь ласка, — сказав він. — Відверни страждання й трагедію, що чигають на нього. Він не витримає цього.
— Я розумію вашу любов до нього, панотче.
Він похитав головою.
— Ні, ти нічого не розумієш. Ти ще надто молода, щоб знати підлості світу. Ти, оце тепер, теж уважаєш себе за революціонерку. Хочеш разом із ним змінити світ, відкрити нові шляхи, зробити так, аби історія вашого кохання перетворилася на щось легендарне, переказуване з покоління до покоління. Ти досі вважаєш, ніби кохання може перемогти.
— А хіба ні?
— Та може. Але в призначену годину. Коли звершаться битви небесні.
— Я кохаю його. І не потребую чекати на битви небесні, щоб моє кохання перемогло.
Його погляд подаленів.
— Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, — промовив він, ніби говорячи сам до себе. — На вербах там повісили ми свої арфи[20].
— Як це сумно, — відказала я.
— Це — перші рядки одного псалма. У ньому розповідається про вигнання, про тих, хто хоче повернутися на землю обітовану, та не може. І це вигнання ще триватиме певний час. Що я можу зробити, аби спробувати запобігти стражданню того, хто хоче передчасно повернутися до Раю?
— Нічого, панотче. Геть нічого.
нде він, — сказав священник.
Я побачила його. Він уклякнув на снігу метрів за двісті від мене. Був без сорочки, і я — навіть на відстані — помітила, що тіло його почервоніло від морозу.
Він похилив голову, молитовно склавши руки. Не знаю, чи то під впливом обряду, на якому я була присутня попереднього вечора, чи то через спогад про жінку, яка складала дрова біля хати, та я відчувала, що споглядаю людину велетенської духовної сили. Людину, що більше не належала до цього світу — вона жила у єднанні з Богом та просвітленими духами Височіні. Сяяння снігу довкруж неї, здавалося, ще посилювало це враження.
— На цій горі існують ще й інші, подібні до нього, — заговорив священник. — У постійному поклонінні, причащені до Бога й Пресвятої Діви. Слухаючи ангелів, святих, пророцтва, слова мудрості та переповідаючи все це невеличкому гурту вірних. І поки триватиме так, усе буде гаразд. Та він не залишиться тут. Він піде по світу й проповідуватиме ідею Великої Матері. Поки що Церква цього не бажає. А у мирян є достатньо каміння, аби пожбурити в перших, хто заговорить про це.
— І є в них ще й квіти, щоб осипати тих, хто прийде потім.
— Так. Тільки це — не його випадок.
І панотець попростував до нього.
— Куди ви, панотче?
— Обудити його з цього трансу. Сказати, що ти мені сподобалася. І що я благословляю цей союз. Хочу зробити це тут, у цьому місці, що є священним для нього.
Мене почало млоїти — таке трапляється, коли відчуваєш страх, але не знаєш причини цього страху.
— Мені необхідно подумати, панотче. Я не знаю, чи це напевно.
— Не напевно, — відказав він. — Багато батьків помиляються щодо дітей, адже гадають, ніби знають, що для них є найкращим. Я не є твоїм батьком і знаю, що дію помилково. Але маю сповнити своє призначення.
Я почувалась дедалі бентежніше.
— Не треба відволікати його, — сказала я. — Нехай він сам вийде зі свого споглядання.
— Він не повинен бути тут. Повинен бути з тобою.
— Можливо, він у цю мить розмовляє з Дівою Марією.
— Можливо. Та хай навіть так, ми повинні підійти до нього. Якщо я наближуся з тобою, він зрозуміє, що я все розказав тобі. Він знає, про що я думаю.
— Сьогодні — день Непорочного Зачаття, — наполягала я. — Дуже особливий для нього день. Я спостерігала його радість учора ввечері, там, перед печерою.
19
Після шестиразової появи в португальському містечку Фатіма у 1917 р. Пресвятої Діви трьом пастухам, Франсішку помер у 1919 році, а Жасінта — у 1920-му.
20
Цитата з Псалмів, 136(137):1—2. Тут подається переклад Івана Огієнка, ближчий до дещо змінених письменником віршів португальського перекладу Біблії. Другий вірш українського перекладу ледь переінакшено (слово «там» замість «у ньому»), щоб передати мову роману. Повністю перший вірш (скорочений автором) звучить так: «Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!», другий: «На вербах у ньому повісили ми свої арфи»; слова «у ньому», що стосуються Сіона, в португальському перекладі передані як «lá», що означає «там».