Григорій поставив машину на відгороджений майданчик і ввійшов у бар. Вибрав столик біля вікна і ще не встиг нічого замовити, як до бару під’їхала машина, з неї вийшов білявий чоловік, увійшов у зал і попрямував просто до столика Григорія.
— Вибачте, чи можу я взяти у вас лист для моєї дружини?
— Так, її брат просив передати листа вам особисто.
— Радий познайомитись. До ваших послуг. Вважаю, нам краще пройти в бічну кімнатку, там можна спокійно поговорити. Хазяїн — мій друг і обслужить нас там.
Вони сиділи, зручно влаштувавшись у кріслах.
— Так, ви ставите переді мною дуже складне завдання. Скажімо, жінку, яка принесе передачу, я знайду. Звичайно, за велику винагороду. А як бути з тюремщиком? Коли його притиснуть, він одразу ж викаже мене.
— Саме тому Нунке й наказав вам негайно виїхати у Берлін.
— Але ж у мене тут усе добре налагоджено. Мені потрібно зовсім небагато часу, щоб завершити завдання. Не з медом буде тоді радянській комендатурі і тим німцям, які перекинулись до більшовиків.
— Нунке доручив мені замінити вас і довести до кінця цю справу.
Розмова тривала більше години. Потім Григорій і Зікке сіли в свої машини й поїхали.
Думки Григорія бігли стрімким потоком. Що робити? Відвернути жахливу трагедію — означає викрити себе. Нунке каже, що Зікке добре законспірований, і якщо все зірветься, то підозра впаде насамперед на Григорія. Обшук у його квартирі в зв’язку із зрадою Воронова, поява на горизонті Лемке, арешт Баумана — усього цього цілком досить, щоб викликати недовіру навіть у Нунке, Треба заспокоїтись і тверезо все проаналізувати.
І раптом десь у глибині душі, поза свідомістю, зажеврів вогник надії. Згадалось, як шумлять, схиляючись до Дніпра, верби, миготять човни на сріблястій поверхні води… Зашурхотів пісок на знайомій доріжці, червоні й білі троянди потяглись до нього ніжними пелюстками, торкаючись обличчя, рук, волосся. Потім заблищав, заіскрився сніг, і ось уже пухнасті сніжинки ковзають по його обличчю, пестять, гладять… І вже не пісок шурхотить на доріжці, а поскрипує під ногами цупкий сніжок. Повітря бадьорить, хочеться схопити пригорщу снігу, зім’яти в руці й пожбурити сніжкою у товариша… А ось і знайомий будиночок. На порозі стоїть батько і з радощів не може вимовити й слова, тільки простягає до нього руки. Яке то щастя!..
Нунке, задоволено потираючи руки, посміхається, ходить по кабінету, зупиняється біля телефону, набирає номер.
— Фред, чекаю вас, як тільки звільнитесь. Незважаючи на мою хворобу, ми вип’ємо з вами коньяку. Адже в мене сьогодні ще й день народження. Все інше розповім під час зустрічі.
Молодець цей Фред, нічого не скажеш, так чудово провернув операцію. Правда, це ще не все, під будь-яким приводом треба прибрати Зікке, занадто багато він знає про Нунке. Діяти доведеться обережно. Він добре законспірований, устиг налагодити зв’язки з людьми, і якщо зірветься диверсія, Нунке може здорово перепасти від начальства. А саме виконанням цього завдання він хотів якось загладити свій провал з Вороновим. Знову доведеться звернутися по допомогу до Фреда. Адже зв’язки Зікке тепер відомі тільки йому…
Роздуми Нунке перебиває стукіт у двері.
— А, Зікке, заходьте! Сідайте, дуже радий вас бачити.
— Гер Нунке, коли б ви знали, який я радий знов опинитись серед своїх! Мені вдалося багато чого зробити. Не всі німці там продалися більшовикам. Видавши себе за агронома, я об’їздив чимало об’єктів і скрізь налагодив зв’язки. Мені вдалося потрапити на завод, що виготовляє вітамінне борошно для худоби. Там теж є наші люди. Отруту буде засипано майже в усю продукцію заводу, й таким чином вона потрапить у силос.
Скажіть-но, гер Зікке, — обірвав його Нунке, — люди, з якими ви домовились, надійні?
— Гадаю, що не помилився. Кілька днів тому я передав брикети людині, яка засипле їх у борошно. Мені здається, все зроблено чисто. Коли б не та історія з Бауманом, я міг би зіпсувати ще чимало крові радянській адміністрації. Але переляканий тюремщик попросив зустрітися з ним. Я зрозумів, чим це мені загрожує, і, виконуючи ваш наказ, вибув з Карова, щоб більше туди не повертатись. Гер Шульц про всяк випадок забезпечив мене й Інгу документами. Я — щасливий син, який, нарешті, з допомогою «Родинного вогнища» знайшов своїх «стареньких батьків», їду з дружиною до них у гості. Отже, чекаю ваших вказівок.
— Ви — чудовий офіцер, гер Зікке. Я доповім про вас начальству. Повертатись у східний сектор вам не можна, ми підшукаємо вам тут роботу, що відповідатиме вашому досвіду і знанням.