— Що ж, молодий чоловіче, спасибі вам за все. Більшовики не раз кричали на весь світ, що хочуть перевиховати людей, розкрити всім очі, розповісти про правду, про справжній гуманізм… Вважайте, що ви виграли бій…
Григорій підвівся, мовчки потис старому руку і вийшов.
Яскраве літне сонце вривається у вікна кабінету. Григорій Гончаренко скінчив свій робочий день. Прибрав розкладені на столі папери, деякі сховав у сейф, інші акуратно розклав по шухлядах і замкнув. Підійшов до вікна, посміхнувся.
«Точність, як в аптеці», — чомусь майнула у мозку ця безглузда фраза.
Внизу на тротуарі стояла Марія, обвішана згортками і пакунками, з великим букетом квітів. Тоненька, струнка, вона з висоти п’ятого поверху здавалася зовсім дівчинкою. А за спиною її, наче атласний шлейф, простерся рожево-блакитний газон. Григорій дуже любив квіти. Якийсь київський садовод висадив ціле поле незабудок, а серед них розкидав кущики рожевих тюльпанів — такі собі маленькі вогнища.
Місто було вже повністю відновлене і стало навіть кращим, ніж до війни. Рівні стріли вулиць, обрамовані зеленими стрічками акацій, каштанів, світлі гарні будинки, просторі майдани і квіти, квіти, квіти… Жодних слідів війни, немов це був жахливий сон…
Та війна була не тільки кошмарним сном. Вона ламала, як могла, Григорія й Марію. Але вони вистояли, витримали, щоб люди ходили цими прекрасними вулицями, кохали, народжували дітей, щоб у садах і парках лунав сміх, щоб ходили гарно вбрані жінки.
Григорій не бачить обличчя дружини, але знає, що, помітивши його у вікні, вона радісно посміхнеться.
Схопивши кашкета, Григорій швидко зачиняє кабінет і бігом, не дочекавшись ліфта, спускається вниз.
Все так і є. Марія збуджена, схвильована.
— Ти лише поглянь, що я купила, — ковдрочка, блакитна, в зайчиках, і повний набір одежі для немовляти — все яскраве, гарне. А це іграшки…
Григорій узяв усі згортки, підійняв руку й зупинив таксі. У вікні машини промайнув величезний букет яскраво-червоних троянд…
От і закінчилась одіссея радянського розвідника Григорія Гончаренка, героя роману-трилогії Юрія Дольда-Михайлика. Виконавши відповідальні завдання, він нарешті повертається на Батьківщину, знову чує рідну мову, милується краєвидами Дніпра, вдихає пахощі улюблених квітів… Скільки він мріяв про цю мить, скільки разів йому ввижались уві сні ці щасливі хвилини!
Український читач зустрівся з Григорієм Гончаренком у 1956 році, коли вийшов окремою книгою перший том трилогії — «І один у полі воїн». Тоді ми стали свідками того, як радянський розвідник перейшов кордон і перевтілився в барона Генріха фон Гольдрінга, сина засланого в Радянський Союз шпигуна і диверсанта. Він проник у табір ворогів, щоб вірно служити своїй Батьківщині. Викриття таємниці підземного заводу в Проклятій долині, викрадення секретних креслень, усунення ката Гартнера, порятунок посланця французьких партизанів, зрив планів розвідницької школи, де готували «лицарів» для ворожих акцій проти СРСР — такий неповний перелік дій хороброго розвідника.
Третя книга, за задумом автора, мала стати заключною. Вона ніби перегукується з подіями кінця 30-х років, посилюючи лейтмотив усього твору. Письменник немовби застерігає: над Шпрее клубочаться хмари! Не минуло й трьох років після закінчення другої світової війни, а в Західній Німеччині знову піднімають голову гітлерівські недобитки, з благословення заокеанського дядечка Сема відроджується нацизм. Боєць невидимого фронту радянський розвідник Гончаренко, який діє тепер під іменем Фреда Шульца, викриває підпільні осередки неофашистів і допомагає патріотам Німеччини будувати нове життя.
На жаль, письменникові не довелося побачити за життя останню книгу свого роману, хоч, власне, роботу над нею він завершив: повністю було відредаговано першу й другу частини твору, уривки з них друкувалися в республіканських журналах і газетах. Залишилося тільки остаточно «змонтувати» все написане, дещо «підчистити» текст і дати назву всім трьом частинам книги (першу частину Юрій Петрович назвав «Римські канікули»). Раптова смерть обірвала його працю.
Згодом, коли члени комісії у творчій спадщині Юрія Дольда-Михайлика почали знайомитися з рукописом роману «Над Шпрее клубочаться хмари», виявилося, що частина українського тексту загубилася — дещо зберігалося в редакційних архівах, останні ж розділи роману залишилися тільки в російському варіанті (закінчивши роботу над розділом, автор одразу ж відправляв його поштою московським колегам, які перекладали роман російською мовою). Тому рідним і близьким письменника, його друзям і товаришам довелося докласти чимало зусиль до того, щоб віднайти весь рукопис книги. Це тривало не один рік. Тепер нарешті тексти оригіналу зібрані докупи, й читачі мають можливість побачити книгу такою, якою її задумав і написав автор.