— Вітторіо гидливо поморщився, ткнувши олівцем у газету.
— Що ж ви порадите?
— Оголосити про виключення всіх трьох з МСІ. Вимагати притягнення до кримінальної відповідальності. Якому відділку поліції підлягає район, де це трапилось?
— Сьогодні ж дізнаюсь.
— Напевно, у нас є там свої люди. Домовтесь, щоб винних заарештували і широко оголосили про це в пресі. А днів за кілька, коли все забудеться, хлопців можна буде відправити кудись на північ, у район озера Комо чи Гарда. До речі, надійшли відомості, що там і досі вештаються якісь підозрілі молодчики. Придивляються і принюхуються.
— Буде зроблено.
Розпрощавшись з Батісто Флоренті, Вітторіо довго і ретельно мив руки. Він гребував «перукарем», але віддавав належне його організаторським здібностям. Тепер, по війні, коли такої сили набрали «Комітет національного визволення» і «Загальна італійська конфедерація праці», Батісто, мов старий хитрий лис, проривав потаємні ходи, якими безслідно зникали можновладні поплічники фюрера і дуче.
Для своїх мемуарів Вітторіо занотував імена багатьох таких втікачів, звичайно, найбільш визначних. Світ колись ойкне від подиву, прочитавши ці списки. А поки що вони надійно сховані в одному з тайничків старого Рамоні. Дядько дуже полюбляв тайники, вони були мало не в кожній кімнаті. Про деякі з них племінник знав, про існування інших лише здогадувався. Оселившись на віллі, Вітторіо довго тішив себе своєрідною грою, обстукуючи стіни й шухляди у пошуках дядькових схованок. Одна з них, — за книжковими полицями, — власне, і ввела його в вузьке коло тих, хто взявся творити історію. Надто важливі документи опинилися в руках спадкоємця графа, щоб можна було ігнорувати молодого Рамоні.
Вітторіо не любить про це згадувати. Він воліє думати, що досягнув нинішнього становища виключно завдяки своїм неабияким здібностям і талантам, умінню триматися в товаристві.
Ні, не йому нарікати на долю. Особливо зараз, коли в його особистому житті має статися така значна зміна. За тиждень повернуться батьки Маріанни, і відбудеться розмова, якої він чекає нетерпляче і з деяким острахом. Що ж, Умберто Вісконте доведеться забути про пиху і поступитися перед фактом: їхня безвинна донечка сама кинулась в обійми Вітторіо, і не він перший, хто звів її з пуття. Хай дякують богові, що знайшлася людина, згодна покрити її давній гріх.
Цей план виник у нього випадково, коли Маріанна якось розповіла йому про загибель в автомобільній катастрофі свого друга дитинства, Андреа Доссеті. Вона тоді дуже плакала, сполошивши батька й матір таким бурхливим вибухом сліз. Вислухавши цю розповідь, Вітторіо спочатку не надав їй значення і лише згодом, коли наївна монастирська вихованка почала визначати його серед інших… Бідне дівча! Вона так і не зрозуміла, що сама має зганьбити свою честь! І в поводженні з Вітторіо, засліплена коханням, тримає себе настільки необережно, що складається враження, ніби вона навмисне афішує їхні взаємини. От і сьогодні. Рівно о дванадцятій вони умовились зустрітися на вокзалі Сан Паоло, де збереться невеличка компанія, щоб вирушити на узбережжя моря. Годилося б написати їй записку, попередити, що він не зможе прийти. Та вчасно цього не зробив, а тепер уже пізно, годинник показує пів на другу. О третій у нього важливе побачення, і якщо Джузеппе найближчим часом не повернеться…
Джузеппе з’явився о другій.
— Все гаразд, синьйор, гостей зустрів, влаштував у приватних пансіонатах. Вони майже поруч, отже…
— Пілот нічого не передавав?
Ось цього листа.
Вітторіо обережно надрізав конверт і розгорнув вдвоє згорнутий аркушик. Заповнено було лише першу сторінку. Пробігши по ній очима, він уголос прочитав:
«Дорогий друже! Для поновлення давніх контактів з вашою автомобільною промисловістю наша фірма «Іспана суіса» відрядила до Рима своїх спеціальних представників: Фреда Шульца і Герберта Вайса… Обидва добре обізнані з справою, володіють італійською мовою, але у вашій чудовій столиці не бували. Цілком природно, що при встановленні ділових зв’язків у них можуть виникнути непередбачені труднощі. Фред Шульц пояснить Вам, у чому полягає складність покладених на нього, як на представника нашої фірми, завдань. Шкодую, що не мені випала щаслива нагода знову відвідати Рим і побути в Вашому товаристві, такому приємному для мене. Сподіваюсь, моє прохання не дуже Вас обтяжить, А хочу нагадати: в свою чергу, я завжди до ваших послуг. Йозеф Нунке».
— Яке вони справляють враження?