За Свалявою, на південному її боці, на берегах Латориці, зазеленіли верби. Уся заплава річки була залита смарагдовою травою.
У Пасіці білим димом повився терник. Відрізок дороги від Чинадієва до Кольчина машина прошуміла між двома квітучими шпалерами яблунь.
Під Мукачевим, по обидва боки дороги, лежали чорні, зорані, забороновані і засіяні квадрати полів. По схилах горбів дерлися білоногі, із свіжопобіленими стовбурами сади: кожне дерево оповите рожевою, білою або червонуватою хмаркою. У виноградниках клопотались люди. Над городами стелився дим — там спалювали торішнє бадилля. Босоногі, в самих сорочках хлопчаки, уже трохи засмаглі, бродили з вудочками по березі Латориці. Кози скубли молоду травицю на південному палу каналу. Голуби воркували під черепичними дахами будинків. Теплий вітер, атлантичний гість, дув з рівнини, з Великої Угорської низини.
Не бачив уже Іван Бєлограй цього скромного і в той же час урочистого ходу ранньої весни по закарпатській землі.
Того ж дня він був убитий біля підніжжя Ніч-гори.
Глава четверта
В другій половині квітня, в суботу, незадовго до заходу сонця з Будапешта вийшла відкрита, з довгим мотором і величезним багажником двомісна машина. За рулем золотистого, оббитого всередині шкірою Лінкольна сидів водій у синьому, з білими оленями на грудях светрі. Це був Файн — завзятий рибалка, мисливець, альпініст, плавець (він купався в Дунаї мало не цілий рік). Виїзд Джона Файна був звичайним для будапештців, які його знали. Американець уже протягом двох років щосуботи виїжджав на далекі прогулянки: то на озеро Балатон, то на південь — до Сегеда, де Тиса входила в Югославію, то до відрогів Альп — на кордон Румунії, то в знаменитий своїми винами Токай, розташований на краю Великої Угорської рівнини, недалеко від Радянського Закарпаття.
Цього разу Лінкольн узяв курс на схід. Промайнули міста, що стояли на автостраді: Монор, Цеглед, Солнок, Дебрецен. Останнє, уже яскраво освітлене електричними вогнями, було найбільше. Тут дорога розгалужувалась. Можна було їхати до Трансільванії, до Карпатських гір або на Ньїредьгазу і до Тиси, на Токай.
Джон Файн подався на Ньїредьгазу і Токай.
Ніч він перебув біля багаття, на очах у токайських рибалок. Вранці з захопленням віддався недільному відпочинку. У Тисі вода була ще холоднувата, але Джон Файн сміливо зайшов у неї, скупався, шумливо поплавав. Потім він розіклав багаття, обігрівся, наловив вудочкою риби, зварив юшку, випив пляшку вина. Опівдні він міцно заснув біля погаслого багаття, а з заходом сонця вирушив у дорогу назад. Прогулянка закінчилась саме так, як минулої суботи і минулої неділі. Якби за Джоном Файном і стежили, його важко було б у чому-небудь запідозрити.
Лише через довгий час з'ясувалось, що в суботу, ввечері, Джон Файн, зупинившись на безлюдній дорозі недалеко від Ньїредьгази, відчинив місткий багажник і випустив на волю пасажирів, що там переховувались: Кларка і його асистента Ярослава Граба, закарпатського українця за походженням. Прощання було коротким, безмовним: все було вже сказано раніше, в посольстві.
Під покровом темряви й дощу, який починав накрапити, Кларк і Граб благополучно обійшли велике місто я заходу, вибрались на його північну околицю, до залізничного полотна. Тут, причаївшись у придорожньому саду, вони дочекались товарного поїзда і ще задовго до півночі були на підході до прикордонної станції. Не доїжджаючи до семафора, вони зіскочили на землю і безшумно зникли в темряві. Через півгодини постукали в глухе віконце невеличкого будинку, що самотньо стояв біля залізничної колії. Колійний обхідник чекав на них. Він відчинив двері, поглянув на гостей і, опустивши голову, мовчки повів Кларка і Граба на горище, завалене запашним сіном. Зморшкуватий, горбоносий залізничник був досить досвідченим хазяїном потайної квартири для порушників, щоб виявити зайву цікавість. Кларк оцінив його стриманість.
— Готово? — спитав він, обтрушуючись від дощу і витираючи мокре обличчя.
Хазяїн ствердно кивнув головою.
— А як у них… у наших попутників?
— І там усе гаразд.
— Коли зможете переправити?
— Почекаємо доброго туману. Відпочивайте. Недовго чекатимете.