Торішнє листя і вологий мох, що ніколи не знав сонячного світла, прийняли в свою прохолодну м'яку постіль знесилене важке тіло старшини. Зелений мох набухав гарячою кров'ю прикордонника і ледве парував на прохолодному повітрі.
Залишаючи позад себе широку червону смугу, Смолярчук, вже втрачаючи свідомість, проповз кілька метрів і завмер.
Сорок разів старшина Смолярчук ставав на таємному шляху порушників кордону, затримував їх, переслідував тих, хто намагався втекти, знищував тих, хто чинив опір, і завжди з риском для власного життя, але завжди вдало, не втрачаючи жодного волосу із своєї голови. На сорок перший раз не пощастило. І не тому, що припустився помилки в переслідуванні. Сорок перший порушник кордону виявився, певно, найнебезпечнішим, найхитрішим, найспритнішим.
Побачивши, що його переслідувач, прикордонник, перестав рухатись і стогнати, що собака тепер для нього не страшний, «Ковчег» сплигнув з дерева на землю і, навмання вистреливши у вівчарку, зник в густому лісі. Куля пролетіла мимо собаки.
Витязь натягнув поводок, намотаний на руку нерухомого інструктора, рвонувся в той бік, де зникла ненависна йому людина. Він був такий розлючений, що йому вдалося протягти по землі важке тіло. Смолярчука кілька метрів. Поводок зачепився за сучок сосни, поваленої бурею. Витязь звився на задні лапи, гавкав, хрипів, захлинався від люті, але не міг більше просунутись ні на крок. Тоді підбіг до нерухомого Смолярчука, вчепився зубами в гімнастьорку, намагаючись відірвати прикордонника від землі. Довго старався Витязь підняти свого друга. Розірвав гімнастьорку, але так нічого і не добився. Знесилившись від люті, що не знаходила собі виходу, поклав голову на передні лапи і заскавучав.
В цю мить раптом і виріс перед ним Тюльпанов. Витязь схопився, кинувся солдатові на груди, лизнув обличчя, радісно завищав.
Не звертаючи уваги на собаку, Тюльпанов опустився на коліна, приклав вухо до грудей Смолярчука. Живий, живий! Перев'язавши старшину, Тюльпанов підклав йому під голову руку, обережно підвів з землі. Ледь-ледь розплющились очі Смолярчука, ледь-ледь ворухнулися безкровні сині губи.
— Переслідуй! — ледве чутним шепотом наказав він.
— А як же ви?
— Переслідуй! — повторив Смолярчук і заплющив очі.
Тюльпанов зняв з руки старшини поводок і владно, по-господарськи скомандував:
— Слід, Витязю!
Вівчарка рвонулася вперед. Тюльпанов біг за нею, не вкорочуючи поводка. О, тепер він не відстане навіть від Витязя!
На шляху переслідування, біля високої металевої ферми на початку повітряної канатної дороги, виросли два лісоруби-верховинці в своїх білих; розшитих кольоровою вовною кожушках.
— Туди, туди, в долину подався! — дружно, в один голос закричали вони, розмахуючи цапинами — палицями з металевими наконечниками — знаряддям лісорубів.
Тюльпанов спитав, як була одягнута ця людина і чи давно вона тут пробігла. Лісоруби відповіли, що минуло чимало часу, не менше півгодини, а то й більше. Одягнута примітно: у білий кептар і темні штани. На голові зелений капелюх, на ногах важкі черевики на товстій підошві.
Дивлячись униз, на темний гостроверхий ялиновий ліс, що приховував круті схили гори аж до підніжжя, Тюльпанов подумав, що по цих труднопрохідних лісах, мабуть, мчить тепер порушник, як затравлений звір.
Він уже встиг далеко втекти за той час, поки Тюльпанов перев'язував рану старшини, і знову пробивався до великої дороги, до людей. Треба наздогнати його, поки він не загубився у натовпі.
Тюльпанов вирішив скористатися канатною дорогою. Робітники допомогли йому і Витязю надійно розміститись у підвісній колисці. Подякувавши лісорубам, Тюльпанов сказав їм, що в лісі на галявині, під старою ялиною, лежить поранений Смолярчук.
— Знайдіть його, допоможіть.
— Усе зробимо, не хвилюйся.
Повільно пропливла, розхитуючись на сталевих тросах, над глибокою безоднею, над верхівками дерев підвісна колиска.
Через тридцять хвилин вона зупинилася на рівнині, над естакадою лісового складу хімзаводу. Тюльпанов і Витязь спустилися на землю. Що ж робити далі? Як без сліду шукати порушника?
Ще згори Тюльпанов помітив на далеких підступах до шосе пішохідний міст через річку. Порушник, звичайно, не залишиться там, у лісі, він знову пробиватиметься до людей, у місто. Отже, обов'язково пройде міст, його ніяк не можна минути, він тут єдиний. Там, біля мосту, на цьому боці річки і треба зустрічати порушника.
Тюльпанов не помилився в своїх припущеннях…. На дерев'яному вузькому мосту, на якому вдвох не розійтися, появився міцний, кремезний чоловік в гуцульському кептарі і капелюсі.