Як тільки старшина виходив на кордон, він ставав тим Смолярчуком, якого уряд удостоїв ордена Леніна, а народ — великої слави.
— Старшина Смолярчук начисто збрив свої вуса, — сказав капітан.
— Результат вашої виховної роботи? — спитав генерал.
Очі Шапошникова весело блиснули:
— При взаємодії з Оленою.
— Ага, он як…
Через годину, коли генерал Громада вечеряв у солдатській їдальні, відчинилися двері, і на порозі виріс черговий по заставі. Обличчя чергового було рішучим, владним.
— До зброї! — скомандував він.
Усі прикордонники вискочили з-за столів, кинулись на двір.
Генерал Громада спитав себе: «Чи не той, головний, завітав?»
Глава шоста
Коли смеркалося, з боку карпатських хребтів різко потягло холодом, і тепла Тисянська долина почала поступово наповнюватися вогким туманом. До настання темряви його густі і важкі хвилі вийшли з берегів багатоводної Тиси, перевалили дамби, затопили виноградники, сади, прикордонні знаки і орієнтири. Якби не гори, що впритул підступали до кордону, тисянський туман розлився б по всій землі Закарпаття. Переступивши поріг казарми, Каблуков і Степанов одразу ж пірнули в білу вологу імлу.
Пройшовши кілька кроків хрусткою від гравію стежкою у напрямі до річки, Каблуков зупинився, подивився на вогні застави, що принадливо мерехтіли в тумані. Востаннє Каблуков бачить свою рідну заставу вночі. Повернеться з наряду вже вранці, нашвидку збере свої солдатські пожитки і подасться до Явора, а звідти — в Москву і далі, до Білого моря.
Прикордонна застава!.. З дня на день, з тижня на тиждень, з року в рік прикордонна застава вимагала від тебе важкої праці, і все-таки ти любив її. Вона — колиска твоєї мужньої юності. Сюди ти прийшов з ковилевим пушком на щоках, закоханий в життя, але не знаючи, що таке удачі й неудачі, не озброєний власним життєвим досвідом. Пригадай перші свої прикордонні ночі. Якими довгими здавались вони, як часто відчував ти тривогу і невпевненість! І який ти спокійний, холоднокровний тепер. На заставі ти жив виключно тим, що чекав, шукав, висліджував, переслідував і знищував, якщо він не здавався, лютого ворога твоєї Батьківщини — порушника кордону. Але ця глибока зосередженість анітрохи не обмежувала сприймання тобою життя. Навпаки. Твоя постійна готовність до боротьби, до подвигу, випробування, яким ти піддавався повсякденно, невпинне виховання волі і гостра пильність, звичка до відповідальності за свої рішення і дії — все це стало твоїм великим життям. Куди б ти не потрапив після прикордонної служби, всюди твоїм надійним помічником і мудрим порадником буде досвід, набутий на заставі. Багато дечого зітреться у твоїй пам'яті, але порівняно недовгий період життя на кордоні залишиться вічно свіжим. І ти розповідатимеш про нього синам і внукам…
— Ну й погодка! — пробурмотів Каблуков. Він дістав з кишені куртки тонко сплетену мотузку, подав один її кінець Степанову: — Тримай! Ясно, для чого нам ця мотузка?
Степанов трохи було не відгукнувся одним упевненим словом «ясно». Він вчасно утримався, щоб не вразити єфрейтора, якому, як він відчував, хотілося погордувати своїм великим досвідом, повчити молодого прикордонника. Хай учить, хай гордиться.
— А навіщо вона, ця мотузка? — спитав Степанов.
Каблуков охоче і докладно пояснив. При такій поганій видимості, як сьогодні, прикордонний наряд повинен надіятися головним чином на свій слух. Коли прикордонники будуть іти дозорною стежкою поряд або на близькій відстані, то вони не почують, що діється на кордоні: кроки один одного перешкодять. Як же в такому разі рухатись? Нарізно. Це потрібно зробити ще й тому, що в туманній імлі можна лицем в лице зіткнутися з ворогом, мимоволі підставити себе під його кулі — однією чергою порушник може знищити наряд.
Але, роз'єднавшись у тумані, дозорні втрачають необхідний зоровий зв'язок. Ось тут-то і здасться мотузка як засіб сигнального зв'язку: смикнув за кінець один раз — «Вперед!», двічі — «Назад!», тричі — «Стій! Увага!»
— Тепер ясно? — голос Каблукова був ласкаво-покровительський, а рука по-дружньому лежала на плечі Степанова.
— Ясно, товаришу єфрейтор, — з повагою відповів Степанов, розуміючи, що це повинно бути приємно старшому наряду.
— Тримайся за кінець міцніше, — Каблуков смикнув мотузок, і наряд рушив до кордону.
Метрів за двісті, обережно рухаючись протоптаною по цілині стежкою, Каблуков і Степанов підійшли до службової смуги. В руках єфрейтора спалахнув електричний ліхтар. Сильний промінь насилу прорізав туман і невиразно освітив клаптик землі КСС.