Можливо, тут мав місце «епохе», саме «епохе»[204].
Навіть кохання не могло поставити під сумнів і раптом зробити непотрібним усе те, що донині, наче для Безіменного[205], було реальним та цінним. Або ж і справді була крапелька кохання (у поезії Кармело, яку, втім, буржуа Карло не розумів): та по суті йшлося лише про секс. Секс мав змогу сам по собі наповнити життя й надати йому сенсу; слова й вчинки, пов’язані з сексом могли не мати кінця, бути завжди новими, завжди сповненими нетерпіння та нездоланного страху; Кармелів член міг налитися («Дружок стоїть», — казав він так само, як і «Пане, надворі дощ» чи «Спекотно, пане»), й щоразу це було ніби диво, яке спантеличує, змушуючи жити — спочатку подумки, а потім у спогадах — із перехопленим подихом. Бо рана, якої той збуджений член мав — з такою для нього природністю — завдати Карловій плоті, щоразу була смертельною: і тоді як для Кармело йшлося лише про миттєве бажання позбавити життя, затихнуши після впорскування свого білого й пахучого сімені того дня, для Карло відбувалося щось цілком протилежне — це була постановка, удавання смерті, якої він прагнув. Він прекрасно пам’ятав, як колись сам був чоловіком і мав такий самий пеніс, як Кармело. Він чудово пам’ятав цей стрімкий механізм, якому передувала наділена казковістю легенда про жіночі принади. Але все те було нічим, порівняно з його жіночою нетерплячою жагою, адже володіння кимось — це ницо у порівнянні з тим, щоб володіли тобою, силувати — це ніщо порівняно з тим, щоб бути присилуваним. Отож якщо усвідомити, що таке секс, й організувати його, він може чудово наповнити життя. Але щоб здійснити це, він потребував самотності, найабсолютнішої самотності. Самоти, для якої навіть Кармело був малозначущим й у певному сенсі ставав на заваді, принаймні тоді, коли його тіло не було просто засобом. Самотність, яка подарувала Карло, вже досвідченому в тому, що тільки-но почав опановувати як пасивний учень, безмір часу для насолоди.
Та вже час підводитися, незабаром треба йти в Евр[206], у багатоповерховий будинок ЕНІ! Це був чужий, білий, холодний, незворушний світ, як Полюс; від цієї думки Карло хотілось розреготатися. Він би так і зробив. Проте Карло швиденько підвівся. Тремтячи, він поглянув у люстро на свої груди та піхву, відчуваючи, що помирає від жадання, лише подумавши, що всім цим знову тішитиметься Кармело, котрий з нетерпінням прагне випустити сім’я, простодушно гадаючи, що лише задовольняє свій розбухлий член. Помившись та вбравшись, Карло опинився біля статуї Сальваторе Дульчімасколо. «Отакої, таж чи Кармело, — спитався, — насправді не викапаний Сальваторе Дульчімасколо?»
Нотатка 64
СУПУТНІ ПРИЧИНИ КЛІНІЧНОЇ КАРТИНИ
Буржуа не спроможний по-справжньому оцінити невинність, якщо вона відрізняється від тієї, про яку пишуть у шкільних підручниках чи яка є частиною неписаних правил поведінки в суспільстві. Більш того, він відчуває до простодушності расистську огиду. Обов’язок вигадали для того, щоб засуджувати простодушність, яка з ними не обізнана. Тим паче, що вона часто пов’язана зі злочинністю, а отже, якщо вона є чужою для культури, вона є поза законом. Завбачивши простодушність, буржуа завжди жахається й у найліпшому випадку вважає її нікчемним плодом власного способу життя, не знаючи й не бажаючи знати, яким може бути інший спосіб життя, частиною якого вона є. Й у такий спосіб, поєднуючи її зі своїм життям, має змогу позбавитися її, умити руки, втекти від неї, обрізати нитку, що поєднує його з місцями, до яких вона має стосунок.
Наразі, позаяк, навіть якщо вона позбавлена символізму, у житті кожного все підпорядковується задуму нашої незбагненної волі, прийшов час відкрити все це Карло.
Наприклад, частиною задуму незбагненної Карлової волі було те, що неподалік його оселі у Паріолі, чи в Ольджаті, це вже за бажанням нашого читача, розташовувалась школа-ліцей.
Ця школа-ліцей уже кілька років була місцем, де продовжувались напади, сутички, її досі часом хтось захоплював. Навіть цими днями у школі фашисти влаштовували каральні заходи проти учнів-демократів, хтозна-чого зробивши їх показовими, хоч, певно, мали на те вагомі підстави.
Вийшовши з дому, Карло, відчиняючи дверцята свого авто, саме й побачив гурт цих фашистів. Чи ліпше б сказати, побачив краєм ока. Вони показалися в кінці вулиці, враз повернувшись до нього спинами, майже бігцем прямуючи на вулицю, котра йшла паралельно цій, вони були у такому запалі, що, хоч як уявляй щось інше, сторонньому спостерігачеві все одно постійно здавалося, що це вияв блаженної радості.
204
«Епохе» (утримання від судження) — одна з основних концепцій скептиків, які вважали, що у навколишньому світі немає жодного певного знання, а тому треба утриматися від того, щоб відразу робити висновки, особливо щодо моральних та етичних тем.
205
Персонаж роману А. Мандзоні «Заручені». Впливова й лиха людина, яка допомагає викрасти головну героїню з-під вінця, потім, замучений докорами сумління, вже збирається вбити себе, коли дізнається (мало не з Божою допомогою), що до міста приїхав кардинал, отож він іде до нього, після їхньої розмови він хоче покаятися й обіцяє змінити своє життя, найперше звільнивши Лучію.
206
Квартал Світової Виставки — великий комплекс у Римі, де розташовані ділові будівлі міста.