Він враз зацікавився нафтовими розробками. Хоч це геть не означає, що він обрав цю справу своїм фахом чи що у нього на думці буде лише кар’єра (хоча він так і не одружився й наразі є холостяком). Він і надалі переживав роботу в ЕНІ, ніби інтелектуальні розмірковування. Болонья була містом комуністів. У п’ятдесятих роках комунізм, чи сказати б загальніше, ліві погляди стали майже провідними: й альтернативи їм не було ніде. Карло мав друзів, які займалися політичними науками чи літературою; пізнав, що таке відповідальне суспільство, яке прийняв так само, як молодь приймає сьогодення, правила. Дехто з його друзів були серед засновників культурно-політичного журналу «Млин», і він і надалі з ними спілкувався: більш того, його невузькопрофільна культура сформувалася саме там. Він вмить зрозумів нову американську соціологію, нові види соціального католицтва, новий психоаналіз, відразу познайомився з першими творами комуністів-дисидентів. Коли настали шістдесяті роки, він був готовий до того, щоб прожити їх. ˂ Більш того, це були саме його роки. Саме у цей час він стає католиком лівих поглядів, і це дозволяє йому, з одного боку, відрізнитися чи відособитися від влади, а з іншого, одночасно з тим, завдяки своїй особливій, спеціалізованій роботі у такому технологічно передовому місці як ЕНІ, навіть по смерті Маттеї, майже нахабно (хоч він ніколи цим не бравував) втертися у «кола», де знаходиться справжня влада.
Опір роздвоєнню у Карло виявлявся, коли він опинявся перед власним сумлінням через питання моралі, яка, як ми згодом дізнаємось, у багатьох речах співпадала з його сексуальністю, незалежно від того, зреклися її чи прийняли, і зникав, — у стрімко прожиті часи практичності, після довгих століть підготовки католицизмом й це цілком природно, — коли його ставили перед вибором у своїх вчинках, практичністю. Практичність сама, визначаючи цінності, вирішує його суперечності.
Il Voyagea[21]{6}. Хоч Карло був на той час майже юнаком, та у 61-му він поїхав до Америки, а в 62-му об’їздив уже всі арабські країни, діставшись аж до Танзанії, й усе це за дорученням ЕНІ. Отож зовсім скоро Італія вже здається йому, й це цілком природно, дуже особливим світом, однією з багатьох частин цілого, й частиною не з найважливіших. Думка про те, що вона є центром Всесвіту, пупом землі, тепер скидається йому на казку, хоч у дитинстві він цілковито у неї вірив. Але навіть у цьому слід завважити суперечність. Відмежовуючись від Італії, визнаючи її старовинність та поетичність, він, рівночасно з тим, був фахівцем у тій особливій італіїністичній науці, що звалась причетність до світу політики. Він був геть-чисто вільний прагнути влади: хоч би й то була влада невисловлена, не названа, означена лише емпірично, хай, так і хочеться сказати, без честолюбства, відлюдницька. У цьому разі, звісно, йшлося про волю дивовижну, ту, яка стирала почуття провини, робила зло неістотним: волю, яка ніби виникла із себе самої, наділену такою справжньою силою, котра дозволяє стати невразливим перед допитливістю совісті, що є частиною Всесвіту, яка дійсно існує.
Нотатка 6
БОЖЕВІЛЛЯ З ПЕРЕДМОВАМИ ТРИВАЄ
ДРУГИЙ КАРЛО
Якщо одна людина може бути схожою на іншу, подібною до цілковитої тотожності, як визначити, котра з них є справжньою? Хто з них є тією людиною, на яку інша подібна, чи, краще сказати, з якою інша людина себе ототожнює? Хто з них перша з двох, на котру посилатися?
Казати, що другий Карло є абсолютним «двійником» Карло першого, було б несправедливо: бо ми б чудово могли назвати Карло другого — першим, й тоді саме з ним треба пов’язувати іншого Карло.
Ймовірно, несправедливість такої єрархії, мовляв, є перший Карло та другий Карло, навіть якщо її можна виправдати виключно числовим визначенням чи просто зручністю, є несправедливістю соціальною.