Але це вже тема для іншої розмови. Карло добре пам’ятав, хоч наразі вже лише окремими поняттями, часи, коли у нього теж був пеніс. Зміст, який мало його володіння, зазвичай називають «генерал-басом», чи краще назвати це «остінато»: головною була безперервність. І саме завдяки цій безперервності існували перерви й зміни напрямку, які іноді були тривалими, саме через цю впевненість він мав змогу віддатися іншому. Отож його життя було нормальним. Статевий акт був втіленням швидкого володіння, яке кілька разів штучно подовжувалось. Хай там як, але це був епізод, що мав початок і кінець. Цей кінець, хай навіть і подібний він до смерті, «відкривав» цей епізод назустріч всеосяжності, так би мовити, космічному виміру. Але прикметність акту була зовсім в іншому: це було лише підосновою. Акт так і лишався епізодичним; це були несамовиті відчуття, невимовно потрібні, незміренні, але часткові.
Володіння тілом означає обмеженість цього тіла. І його оцінку майже з економічної точки зору: воно постає як «підсумок» (дивовижно, навіть коли йдеться про пересічну, дешеву й низькосортну жінку). Певна річ, кохання як потреба у захисті, прихована за бажанням захищати, схильне розширювати «обмежений» зміст статевого акту як проникнення пеніса у тіло, яким володіють, на короткий проміжок часу, потрібний для того, аби сталася еякуляція. Але, по суті, межу подолати неможливо. Тіло, яким володіють, це лише плоть в обіймах; його можна осягнути поглядом. Це інструмент, який, використавши, відкладають до наступного разу.
У житті Карло, як нормального чоловіка, окрім «басо остінато»[214], що полягало в наявності у нього пеніса, було ще одне «басо остінато», себто одержимість жінкою. Але це було зовсім інше, ніж справжнє злягання. Зрештою навіть чоловік має право на власну дотичну, яку креслиш за межі кола й продовжуєш до нескінченності! Й цією дотичною був жіночий статевий орган, що ототожнюється з місцем, де губишся, помираєш і задля якого живеш.
Я знову кажу, що справжнє злягання, себто момент сам по собі subiecti, більш значущий за кохання, — якщо ми говоримо про володіння, це володіння чимось неминуче обмежене. Зрештою, за визначенням, не можна володіти Всесвітом.
А от коли тобою володіють — це річ у космічному сенсі зовсім інша, ніж володіти самому.
Одне з іншим ніяк не пов’язане. Це не просто протилежні речі. Той, хто володіє, лише примарно пов’язаний з тим, ким він володіє, позаяк те, чого зазнає той, ким володіють, з досвідом володаря не зрівняти, бо воно іншої природи, між цими речами, повторюю, космічна відстань.
З іншого боку й людина, якою володіють, не пов’язана з тим, хто володіє нею, бо володар постає не як втілення обмеженого, не як індивід. Не можна ж мати зв’язок із Всесвітом! Бо володар — це Всесвіт, що володіє за допомогою пеніса та його сили. Людина, якою володіють, втрачає свідомість від форми пеніса, від його обмеженої довершеності, відчуваючи в ньому безмежне й безформне знаряддя, за допомогою якого Хтось чи Щось володітиме нею, перетворюючи її на річ, на нікчему, яка не має іншої волі, як загубитися у тій іншій Волі, що знікчемлює її.
Отже, в очах того, ким володіють, той, хто ним володіє, є втіленням Добра, навіть якщо він вимагає пожертви, страждань, приниження та смерті. Поштовхи, що ґвалтують плоть, поширюються по всьому тілу, а не залишаються в одному місці. Геть усе тіло, свідомість якого внутрішньо обмежена, адже збігається із свідомістю Всесвіту, стає задіяним у цьому завдяки насильству, в якому виявляється той, хто володіє, не знаючи ані жалю, ані середини, ані шани, не дає відстрочок: його бажання володіти не визнає обмеженості за тим, ким володіють, він має бути сліпо пасивним, має коритися, і, навіть попри страждання й приниження, йому щонайбільше дозволено лише виказати свою вдячність.
214
У музиці так називають багаторазове, точне повторення ритмічної фігури, звороту чи навіть окремого звука.