Відверто кажучи (2)[263], наразі маю попередити пересічного читача, котрий, може, має бажання, як то кажуть, перескочити всі ці сторінки обома ногами й перейти до наступного розділу. Оця моя доповідь, до речі, досить старанна, про один з численних «кипучих джерел» у нещасній Італії загалом для Алегорії не є істотною: вона може зацікавити лише читача, наділеного глибоким громадянським почуттям або ж надзвичайною зловтішністю.
Через те, що святкували День Республіки, комуністам на свято було зась. Хоча, удавши, ніби переймаються лише своїми справами, й тримаючись подалі від товариства, що зібралося за такої нагоди, з водночас рішучим та приязним виглядом, нечисленне їхнє представництво таки було{54}. Між іншим, сама верхівка. Власне, був той-таки Берлінґуер, нап’явши на себе «обличчя чесної людини»: на той час надзвичайно спокійний і трохи насмішкуватий. Того самого ранку, недарма сподіваючись на те, що добрі результати не забаряться, він наказав відділу друку партії, переглянувши всі номери тижневика «Буржуа», надруковані від 1 січня 1976-го й пізніше, відзначити всі схвальні примітки та статті про ЕНІ, а також усі рекламні оголошення ЕНІ та «Монтедісон», які з’явилися на його сторінках. Із не менш чесним виглядом стояв поруч з ним ще один дрібний діяч партії — Евдженіо Педжіо. Йому теж ЕНІ була небайдужа. Як члену економічної комісії об’єднання комуністів Флоренції, йому було доручено слідкувати й доповідати про «нерухомісні» справи ЕНІ в районі Прато. А надто про купівлю земельної ділянки площею десять гектарів, яку здійснила ЕНІ, й подальший продаж іншої ділянки, на якій наразі здіймалася ткацька фабрика, що була частиною групи ЕНІ. Тим часом до гурту комуністів, потискаючи руки товаришам та колегам{55}, підійшов Де Мартіно. Попри своє закрижаніле серце, професор Валетті добре знав, що ховалося за такою сердечністю. Під час нещодавніх партійних зборів Де Мартіно висловився проти того, щоб уряд прийняв запит доктора Чефіса. За словами Де Мартіно, принаймні таке було враження, «Монтедісон» мали добровільно відмовитись від того, щоб лізти у хімічну промисловість, цілком залишивши цю галузь для ЕНІ та інших «активних у цій сфері» підприємств. До речі, саме тими днями такий собі інженер Ніно Ровеллі, який працює у групі «Італійська Компанія Полімерів», влив «значну» грошову допомогу в агітацію перед партійним з’їздом за партійну течію депутата Де Мартіно у Кампаньї.
Професору Валетті, — й у цьому ми безпосередньо зацікавлені, — усе це було чудово відомо, адже він добре знав, що Альберто Ґранді, який нещодавно перейшов з ЕНІ у «Монтедісон», націлився на те, щоб доктор Чефіс віддав йому посаду виконавчого директора компанії «Монтедісон». Це відкривало для Карло нові можливості у просуванні виконавчою гілкою ЕНІ: тим паче, що він напевно знав, що у серці доктора Чефіса й надалі панувала ЕНІ, а не «Монтедісон».
Доктор Чефіс, якого, звісно, на святкуванні не було, щонайбільше міг би навести кілька епізодів, з життя Задіґа чи Кандіда[264].
ххххх (рядки грецькою, що описують військову ходу в «Іліаді» чи латиною з «Енеїди»)
Навколо Ла Мальфа{56} теж зібрався гурт, утім, він був численніший, та й товариство з вибраних осіб.
Поруч з Ла Мальфа стояв професор Тиціано Федеріґі, член партійного об’єднання, мав посаду в «Монтедісон», нещодавно передав Ла Мальфа розлогу таємну доповідь про проблеми, які існують усередині Компанії («Монтедісон»). Одначе Ла Мальфа цілком поринув у теревені з депутатом Франческо Кампанья про марш берсальєрів під час параду: власне, це саме цьому чоловікові Ла Мальфа збирався доручити, щоб той попросив у Жана Луї Лемана грошової допомоги від «Мобіл Ойл Італьяна» для передвиборної кампанії Республіканської партії Італії. Надії на це були неабиякі й зовсім небезпідставні. Могло трапитись і таке, що Ла Мальфа дасть «Мобіл Ойл» такі самі гарантії, які у свою чергу Феррі дав «Шел»: Феррі й справді того-таки пекучого ранку 2 липня запевнив Нормана Бейна, який за наказом «материнської компанії» дізнавався про урядову політику щодо нафтових компаній після того, як вступить у силу податок на додану вартість, що уряд не має наміру вішати на нафтові компанії будь-яке збільшення податків. (А ондечки й сам депутат Феррі, бліде та змучене обличчя якого виблискує від поту.)
264
«Задіґ, або Доля» — відомий філософсько-фантастичний роман Вольтера про вавилонського філософа Задіґа, де автор торкається, не додержуючись справжньої історичної точності, проблем, актуальних у часи його життя. («
«Кандід, або Оптимізм» («