Тому чоловік вирішив витратити на розмови з дівчиною стільки часу, скільки знадобиться. Саме так він вчинив наступного дня й щодень потому.
Розпитуючи Адріану, чоловік водночас ставив питання й собі самому, позаяк завдяки відкриттю про свою особу, яке похитнуло його впевненість (а потому відразу розвіялося), він постав у власних очах у новому й „сповненому неоднозначності“ образі.
Розпитавши дівчину, Агостіно дійшов певною мірою схвальних висновків. Доньчин містицизм мав високодуховний характер, а отже, був цінним з наукового погляду. Християнські „кліше“ були ххх добрими прообразами. Адріана була в полоні справжньої регресії[285], яка, лише завдячуючи її культурі та певній загадковій застиглості її ідей, відрізняє шизофренію у святих від шизофренії у божевільних, і не стала симптомом, через який варто було б турбуватися. Вона переживала несвідоме „повторення“, яке пізнала завдяки читанню найкращого з містицизму святого Павла (невинно забуваючи про фобію, передусім, що стосується сексуального життя, яку у нього підозрювали, та те, що він був противником жіноцтва). На високодуховність Адріаниної відмови від мирського зважили. Проте це знову повертало до проблеми, яка виникла з Лаурою. Отже, слід було заглибитись у причини її прагнення до світськості. Агостіно старанно це зробив. І щодо Лаури висновки були втішними, навіть надзвичайно втішними. Лаура зовсім не прагнула увійти до вищого товариства лише через дівчаче марнославство та легковажність. Вона мала намір по-справжньому стати частиною цих людей: певна річ, на соціальному рівні, який, одначе, у тих колах вважають культурним рівнем.
Проте, що ж то було за відкриття про власну особу, яке зробив Агостіно, коли у дівчат стався злам? Чому, — спитав себе Агостіно, — він стільки років уникав світу, перебуваючи у стані добровільної немочі? Відповідь, яка блискавично з’явилась у нього, — ось що стало прозрінням стосовно себе самого: „Я так довго уникав світу й перебував у стані добровільної немочі, бо прагну цього світу й маю жагу влади“. Такі питання й відповіді, які він дав самому собі, стали зразком питань та відповідей, які Агостіно тепер був вимушений поставити стосовно проблем з обома своїми дітьми. „Чому Лаура зажадала підкорити світ? Ймовірно, тому, ні, цілком певно тому, що боїться його й зневажає“.
„А чому Адріана рішуче відмовляється від світу? Бо цілком очевидно, що вона відчуває до нього любов і він спокушає її“.
„Жага влади“, яку Агостіно відкрив у собі, — котра залягала у ньому, як поклади коштовних матеріалів, ніким не торкана, — була настільки ж потужною, наскільки несамовитою була його жага до немочі. Щойно він пізнав її й прийняв, вона враз розбурхалася в ньому із нестримністю, вартою його пращурів.
Він миттєво все розрахував. Треба повернутись у світ і підкорити його, утверджуючи там свою владу. Але як це зробити? Йому випала слушна нагода, кращої годі було уявити. Він спочатку відправить своїх дівчат: двійко надзвичайно вродливих, шляхетних жінок, ба більше, які наділені справжніми культурними прагненнями та інтересами. Й тієї миті, коли вони досягнуть успіху, який, безсумнівно, чекає на них, на одну, як на світську левицю, а на другу — як на святенницю, ось де постане він, їхній батько. Особисто він не муситиме ступити й кроку задля того, щоб знову повернутися у плин втраченого часу. Він уже твердо стоятиме на найкращому з усіх постаментів чи трамплінів, які лиш можуть бути. Й немає сенсу в тому, щоб точно окреслювати, які він має задуми, коли матиме справжню владу. Це започаткування великого Правого Крила, яке він — ймовірно, це єдиний випадок у такому суспільстві, як італійське, — так ясно й чітко уявляв у своїй голові. Навіть попри те, що неминуче доведеться пов’язати себе з неофашистами, яких він зневажав, але якими за такої стратегії нехтувати не можна.
Отож чоловік знову покликав до себе дочок і вдруге нав’язав їм свою батьківську „упокорюючу“ волю. Насправді його непохитне й сповнене рішучості бажання полягало ˂ в тому, щоб дівчата помінялися ролями: Лаура, яку ˃ охопило ˂ відчайдушне бажання ˂ світськості, мала одягти рясу й стати черницею, а Адріана, яку ˃ полонило ˂ щире й нездоланне релігійне покликання, мала поїхати й осісти в Римі, аби втілити у дійсність найамбіційніші ххх плани задля досягнення успіху в світському товаристві.
285