Космонавти виходять із корабля; і, як уже, зрештою, передбачили спеціалісти, для ходіння по землі їм не знадобилися ані важкі скафандри з купою баласту, ані шоломи та балони з киснем для дихання. Ходити й дихати там можна було вільно, як на нашій Землі. Тому екіпаж міг вийти з корабля у спецівці й простоволосими. Та щойно астронавти вийшли з космічного корабля, ще одна дивовижна річ ошелешила їх, і вони остовпіли, не вимовляючи ані слова, занепокоєно й пильно спостерігаючи: десь удалині, у глибокому мороці луною відбивалася солов’їна трель. Та, мабуть, — якщо це дійсно наспівував соловейко, — цієї ночі це востаннє. Крім луни розчути можна було лише останні питальні інтонації. Отже, навіть цей птах щез занадто швидко, щоб здаватися справжнім і щоб не залишити по собі враження, ніби це лише омана сну. Ніч стояла по-літньому тепла. Хоча й відчувався легкий холодок, який трапляється у передсвітанковий час: ноги й справді були в росі. А коли на сході небо із простого, ледь посвітлілого безкінечного листа кольору прусської лазурі почало перетворюватись на плямисте полотно з безліччю безцінних відтінків, більшу частину якого вкрила різко окреслена смуга рожево-кіноварних барв, у навколишній теміні почулося ще більше загадкового шуму, як то подихів, зітхань. Аж поки, й цього разу це цілком безсумнівно, заспівали жайворонки. І майже миттєво все навколо прояснилося. Світло вже сяяло, журливе світло кольору перлів, ще не прогріте. Але воно освітило геть усе навколо без найменшого обману, показуючи геть усю його сіру фатальність.»
Нотатка 103
ЕПОХЕ:
РОЗПОВІДЬ ПРО КРОВОПРОЛИТТЯ
«Якщо я правильно все зрозумів, — мовив той, кому на черзі бути четвертим оповідачем, наливаючи собі у келих кікеону, — у всіх цих розповідях прямо чи непрямо повторюється одне й те саме, воно є схемою, взірцем чи, якщо хочете, справжнім, історично-правдивим „дроменоном“[303], котрий ці вигадані історії, гапакси[304] наділяє символічним значенням і на нього посилається. Таку вперше розказану історію, на мою думку, можна назвати „Розповідь про невдалий Державний переворот“.
А зараз я розповім вам історію, яка не є символічною, переказаною чи неактуальною. Вона не посилається на „Розповідь про невдалий Державний переворот“, бо вона, власне, є нею. А щодо того, було це падіння миттєвим і остаточним, то я залишу на ваш суд. Вам судити, чи могло таке дійсно трапитись чи ніa[305].
Ви, безперечно, спитаєте, хто я такий, невідомий оповідач, та ще й непитущий через жалобу, який спроможний розповісти вам таку не міфічну, а справжню, „вперше розказану історію“. Гаразд, я ніхто. Outis, як у Монтале{68}. Випадковість зажадала, щоб я знав факти. От лише ці факти я й розповім. Між іншим, я в цьому навіть не мастак. Я живу на ренту й не маю ніякого фаху. Витрачаю час на любительські культурні дослідження. Саме завдяки цьому я випадково став обізнаним у тому, про що йдеться. Як, власне, й моє матеріальне становище, яке майже автоматично, за власною потребою, визначає стиль мого звітування фактів. Чому? Бо я багато чого втрачаю, адже я людина багата, й одночасно не втрачаю нічого, бо я не маю ніякої посади й на мене не покладено ніякої відповідальності. Звідси випливає, що як людина, якій є що втрачати, й багато, я не назву ані імен головних героїв цих подій, ані місць, де все це трапилось; а як людина, якій нічого втрачати, я переповім вам усі факти такими, якими їх повідали мені, не боячись їхньої жахливої істинності.
Та спочатку скажу кілька слів про „випадковість“, завдяки якій я дізнався про цю історію чи, ліпше сказати, про її сенс, що його можна звести до стислого переказу, якого вистачило на дві чи три сторінки друкованого тексту. Більше я нічого не дізнавсь (хоча, гадаю, й цього стане). Я саме був у Катманду, адже серед моїх „хобі“ є пристрасть до збирання народної музики. Я гадки не мав, що саме тими днями у Бгадгаоні[306] тривало народно-релігійне свято, яке приблизно відповідає нашому Великодню чи Різдву. Я випадково зайшов на один з невеличких майданів у Бгадгаоні, йдучи за туристичним путівником: замість того, щоб мати при собі кінокамеру, у мене був ˂ ˃, не такий популярний, але прекрасний „Наґра“[307].
303