[Чоловік, що помирає, розповідає від першої особи: це довга історія, яка розпочалася ще в Америці — убивство Кеннеді — приїзд до Греції — італійські фашисти тощо.
Чоловік на порозі смерті розповідає те, про що знає, але додає до цього те, що розповіли йому інші люди перед смертю (троє чи четверо) (1)[310].
Отже, чоловік, що помирає в Непалі, останній у черзі. Підозрюю, порішили його зовсім не добрі непальці. Одначе він (металінгвістично) наполягає на тому, що етапів винищення було два, два, оповідач підкреслює це для своїх слухачів: Два було етапи, два].
Нотатка 103а
НЕОСТАТОЧНА КРАПКА
Не знаю, чи формальна структура насправді здатна цілком охопити увесь зв’язок тієї чи іншої книги з дійсністю. На відміну від Шкловського, я б не мав такої певності щодо ототожнення форми та змісту, бо, як видається, будь-яка «єдність» завжди виявляється «ідеалістичною». Адже безсумнівно, що тотожність лінгвістичних форм завжди означає тотожність форм нелінгвістичних. Наприклад, увесь цей твір чітко розділений на два розділи (розділений структурно, я ще раз на цьому наголошую, адже я не пишу справжню історію, я створюю форму): перший розділ є «політичним блоком», у якому все зосереджено на боротьбі влади проти комуністичної опозиції; цілком реальної боротьби, напруга в якій теж цілком реальна; другий розділ — це «політичний блок», де влада протистоїть фашистській спробі скинути владу; це протистояння навпаки, було лише приводом, і напруга в ньому була штучною. Розподіл на форми достоту відповідає останній розповіді у творі, яку розповідає невідомий оповідач у колі освічених людей. Таке «переливання змісту» у творі з одного підрозділу в інший підрозділ, коли вони ˃ б мали лишатись непов’язаними один з одним, звісно, може заплутати читача. А я, як маркіз де Сад, гадаю, що «Le lecteur a le droit de se facher quand il s’aperçoit que l'on venut trop exiger de lui…» Саме тому я поставив перед ним дилему, яку висловив майже найпростішими словами.
Замість притч дзен
Дві історії з «Епохе», цілком інший сюжет
1) Розповідь про те, як відкрили художні таланти (шляхтич відкриває талант у бідного художника, дрібний буржуа відкриває художній талант у дрібного буржуа (пропадає у таборі смерті); але ось знову розпочинаються Епохе, й більше жодного художника не відкривають)
2) Історія про батька й двох дочок (світську левицю та черницю): ось-ось мети буде досягнуто, але з’являється Епохе й цілковито змінює цінності
(далі коментарі оповідачів
та слухачів)
3) Розповідь дитини — Мерда ˂
(травень 1974-го)
4) Герой, якого створено розділенням однієї людини на двох.
Герой, який утворився завдяки поєднанню нескінченної кількості персонажів, або ж безмежна кількість персонажів, утворених від роздрібнення одного.
У першому випадку виникає лад (отож він виник завдяки дисоціації особистості) та смерть, а в іншому — безлад та життя.
У проміжному випадку виникав поєднання, себто Епохе.
(4 червня 1974-го)
Нотатка 102
КОМЕНТАРІ У САЛОНІ
1) Нова епоха («Комун» тощо)
2) Кінець Церкви
310
(1) Один з них просто під самим носом у нього падає з четвертого поверху клініки (Д’Амброзіо), а інший помер, упавши в шахту ліфта.