Певна річ, пояснення завжди існує. У даному випадку пояснення, яке я так вправно знайшов, буде таким: Влада завжди є, як кажуть в Італії, макіавеллівською, себто реалістичною. Вона виключає із своєї діяльності все, що можна дізнатись завдяки Видінням. Тоді Видіння, в якому йдеться про наглу смерть робітничого класу, котре міститься у цьому романі, і частиною того, що «належить цьому роману», отож саме на цих самих сторінках інтелект Влади має рахуватися з Видіннями.
Одначе позаяк вона, здається, нічого такого не робить, то показує себе слабкою, бездіяльною, тупою, боязливою, безжальною та злочинною. У той час як, і в цьому ми переконаємося далі у третьому «поєднанні символів», у третьому уривку «чогось писемного», вона такою не є. Дурна поведінка Влади (створення величезної машини, яка упорядкована у низку спільних злочинів з метою знищення чогось, що Влада вже й так давно знищила) насправді, принаймні за таких обставин, є загадкою. Світлові історії потрібен календар; трішки перетасуй хронологічний хід подій, хоч би розібравши його на складові, й ось світло історії гасне, не даючи більше жодних пояснень.
Якщо у Видінні розставити (справжні) злочини один за одним, глумлячись таким чином над логікою макіавеллізму чи політичного реалізму, перетворюючи її на страхітливо застарілу, то все-таки, і це цілком зрозуміло, — це обвинувальний акт. Саме тому політики, окрім того, що не мають бути убивцями, ще мають бути і спроможними бачити Видіння.
— Примітка про зомління Мерда (˂ ˃)
— Пам’ятник «задля сміху»
— Примітка про пам’ятник «задля сміху» (зобов’язання оцінювати його взяв на себе читач)
— Свято у Юлії Михайлівни (Карло = Ставрогін = Тагор), безсоромно названої Джулія Мічелі (вічне жіночне начало) ˂…˃ Достоєвського — випадок паразитизму — «переписано», використовуючи аналогії, узгодження тощо з існуючим світом (замість урядовців — феміністки, і пор. з тими ж «Бісами») — разом з літераторами — з літературною кадриллю — тощо.
------
-------
[очікуючи на неподобство],
[незвичні, але дуже значущі риси зовнішності К.]
— Всі перефразовані Достоєвським, тому що К. згинув, і не через лихо (не у вогні й не від злочину), а від невеличких неподобств, які трапились під час несподіваних поворотів сюжету, що стосуються К.
1) Він окреслює новий антифашизм, і саме він віддасть наказ, який спричинить провал Фанфані (передрікаючи «космічну кризу», яка станеться наприкінці роману)
2) релігійні протиріччя
(Можливо, додати любовну історію)
-----------
-----------
— Подорож в Едо — ˂…˃ для відповідності з першою подорожжю — все дуже коротко й по суті — від появи й від пропозиції щодо подорожі від Корнеліо
11 листопада 1974
Закінчення
* Космічна криза (нафта, вода й повітря закінчились)
— Боги — не Боги (1)[313], які знов переживають космічні кризи на самому початку (замість теперішньої згадується найдавніша — яка, по суті, повторюється одне в одне: виставляння напоказ своєї срамоти задля ефекту на публіку, сміх, ˂…˃, відновлення звичайного ходу історії)
— Сміх тощо
— йдеться про те, щоб вирішити, як — знову разом — усе, як раніше
Нотатка 103с
ЛУГ ПІД ПІЗАНСЬКОЮ ВЕЖЕЮ
(Ця нотатка така сама, як нотатка 51а, про Кипуче джерело. Карло обдивляється молодих студентів, які б’ють байдики, розлігшись на великому лузі. За зовнішністю та мораллю, які цілком можна по них пізнати, вони зовсім інші, аніж молодь з Джерела. Час зробив величезний стрибок, але до свідомості Карло це ще не дійшло, тоді як другий Карло вже чудово пізнав це на власному досвіді тощо, — тому він спостерігає ніби болісне жахіття власної та їхньої немічності тощо.)
Нотатка 104
РОЗПУСНІ МІСЦЯ
З Пізи Карло поїхав просто до Турина. Я заощаджу власний час на те, щоб описувати, й час читача, щоб цей опис читати, на розповіді про «непізнаний» біль. Він тягає за собою себе самого, як чувал, у якому заховано чоловіка з кляпом у роті, що стікає кров’ю. Його мучить бажання, яке, на його думку, здійснити неможливо. Про це він має один-єдиний спогад, лише один, відокремлений, безформний. Спогад про те, як колись ще підлітком разом зі шкільними товаришами дізнався, що існують «розпусні місця». Між собою вони говорять про це досить вільно, хоча він уже відтоді десь глибоко в собі ховав знання про існування такого явища. У подальшому все життя продовжуючи їх приховувати. Однак наразі, коли ця подія ховалася в ньому так глибоко, що він відчував розпач через те, що воно може більше ніколи й ні в який спосіб не показатися на світ божий, «спогад про подію», навпаки, був у його душі неймовірно живим, майже свіжим, палким. Він до найменших дрібниць пам’ятав ті «розпусні місця» й те, що там робили.
313
(1) Доганяючи, бачать, як змінилася земля, занепала, стала забрудненою (вода, звір, рослинність, звалища, ˂…˃), плутони — гнітючі пам’ятки — термоядерні електростанції (а до них — понівечені руїни всього, що має стосунок до нафти, нафтоперегінних заводів та автозаправок).