На обличчях отих літніх італійців, викоханих достатком, те, що не було неврозом, було вульгарністю: густі чорні брови над млявими очима, бліді щоки, ворожа й відворотна відгодованість, зади, як у тяглової худоби. Вульгарність теж страшенно не сприяє афродизіакам. Той натовп комашився на древній вулиці, не маючи й краплі принадності у зовнішності, ба навіть більше — ззовні вони були жалюгідні та бридкі. Це були безталанні дрібні буржуа, яких викинуло на задвірки світової історії в ту саму мить, коли вони ˃ уподібнились решті.
Нотатка 127
ЧЕТВЕРТЕ КЛЮЧОВЕ МІСЦЕ РОМАНУ
(З «Містерії»)
Коли останні гробарі пройшли повз, тягнучи за собою вайлуваті ноги, ххх хриплим голосом пісні, які перші лави вже доспівували, Карло несподівано відчув страшенний біль у череві, від якого він враз зблід, наче став знекровленим, як зазвичай трапляється після першого ˂ ˃.
Біль ніби на мить затих, але потім став ще сильнішим, перетворившись на нестерпний напад різкого болю. Карло не втримався, щоб не покласти собі долоні на живіт і не зігнутися вдвоє від болю. Все стало ясно. Затуманеними від болю очима Карло озирнувся довкола, шукаючи порятунку: згодився б навіть якийсь закуток за вхідними дверима. Але натомість він побачив у кінці майдану, за новеньким портиком[344], кав’ярню ххх, кав’ярню, куди навідувався замолоду. Не відриваючи рук від черева, Карло бігцем дістався кав’ярні й переступив її поріг. Народу було повно. Було й кілька його знайомих. Та він, зробивши, так би мовити, надлюдське зусилля, удав радість та неуважність і, проходячи повз касирку, замовив собі чаю, ніби нічого не сталось, а потому, неспішно, не приховуючи свій нібито якнайчудовіший настрій, попростував у нужник. Прослизнувши всередину, він замкнувся, відчуваючи нестримне щастя, настільки нестримне, що він почав тихесенько наспівувати собі під ніс, дякуючи Богові.
Ось лише ще дещо додалося, чи то краще сказати, наклалося на цей уже сам по собі сповнений романтики трапунок.
Складається враження, що вся історія людського існування — це лише повторення одного й того самого: відбувається лише те, що вже колись трапилося. Й дійсно, роздягнувшись, Карло побачив, що те, що з ним відбувається, наразі вже колись траплялося з ним. Швиденько завершивши самовиставляння своєї срамоти, він побачив у дзеркалі нужника, яке вже відбивало його зображення ще за часів, коли він був студентом, не Полігімнію, а Полігімнія, чи, якщо хочете, не Баубу, а Баубона{71}. Втім, Полігімнія чи Полігімній, Бауба чи Баубон — відверто кажучи, різниця несуттєва. Це викликає сміх, може, навіть святобливий, хоч і з чорними нотками, як у дитини, так і в космічного божества, проте читач про це знає краще за мене. Втім, це не змінює того, що Карло був глибоко вражений, коли у старому дзеркалі нужника побачив, що у нього пласка грудна клітка без грудей, а знявши штани та труси, достоту як того вимагає обряд самовиставляння власної срамоти, хоч у даному випадку сміятися нікому, побачив, що у низу живота, під ріденьким волоссячком, висить старий добрий член.
Нотатка 128
ПЕРЕД ПРОЗРІННЯМ ТА ГРОЮ СЛІВ
«Не дивуйтеся, що я знаю всі мови, бо я знаю те, про що люди не говорять» (І)[345].{72}
Або так: «Хто має очі, якими спроможний бачити, і вуха, щоб чути, може переконатися, що немає смертного на землі, який би вмів зберігати таємниці. Якщо його вуста мовчать, то він патякатиме кінчиками пальців: викриття таємниці сочитиметься з кожного отвору його тіла» (2)[346].
Карло з Неалегоричної Дійсності, звісно, нікому не розповідав про те, що з ним трапилось, через історичні обставини й з такою природністю («Verbum infans», «Dei dialectus solecismus’»).
У світі політиків певні історичні обставини не розуміють з принципу, а тим паче не збагнуть простої мови символів, які часто виражаються плоттю чи тілом. Сказавши таке, розповім, настільки просто, наскільки це можливо, як після «першого несподіваного повороту подій» (коли знову з’явився пеніс достоту так само, як у Карло Уві Сні; проте ця подія не стала знову значущою для сьогодення, це не було повторенням, сповненим святобливих почуттів, це було радше просте повторення за різних життєвих обставин), (3)[347] майже відразу трапився не лише «другий несподіваний поворот подій», а й навіть «третій».