Нотатка 129а
БЕНКЕТ ДЛЯ ПРОТИВНИКІВ ФАШИЗМУ
(Продовження)
Згідно з програмою, день святкування розділили на дві частини, спочатку, з опівдня до четвертої — літературний ранок, а пізніше, починаючи з десятої й до ранку — бал. Але у самому такому розкладі вже було посіяно сім’я безладу. Передовсім, у головах людей із самісінького початку вкорінилася чутка про обід, який відбудеться відразу по літературному ранкові чи навіть під час нього, під час перерви, яку саме для цього передбачено; певна річ, це був обід на дурничку, як частина програми, й, звісно, частуватимуть шампанським. Ще міцніше засіла ця чутка в головах завдяки непомірно високій ціні — тридцять тисяч лір. Отож усе здавалося цілком закономірним. Варто зазначити, що сама пані Джулія через свою легковажність приклалася до укорінення цієї чутки в головах товариства. Десь місяць тому, ще в полоні захоплення від надзвичайної вигадки, жінка написала в одну зі столичних газет (підскубуючи читача, який написав «листа редакторові»), що під час святкування виголошуватимуть тости. Отже, її принаджували ці тости (звісно, на політичну тему), вона сама бажала їх виголошувати, а тому часом і далі складала неполітичні. Але ж для того, щоб виголошувати тости (навіть політичні), потрібне шампанське, а оскільки його не п’ють натщесерце, то виникла потреба в тому, щоб влаштувати обід. А згодом, коли завдяки її зусиллям зібрали збори й розглянули питання ґрунтовніше, то їй враз довели, що коли маєш на думці бенкетувати, то для російських письменників-вигнанців лишиться дуже мало, навіть попри страшенно великий прибуток. Враз виникло два варіанти вирішення питання: невеличка гулянка у «Набабі» із промовами й майже дев’ятсот тисяч, мільйон для російських письменників у вигнанні чи зібрання значної суми коштів під час святкування, яке було б, так би мовити, задля проформи. Зрештою, учасники зборів хотіли лише налякати жінку, у той час як самі, звісно, мали на думці третій, спокійніший та розумніший спосіб — улаштувати досить непоганий бенкет, тільки без шампанського, й тоді залишилась би значна сума, набагато більша за дев’ятсот тисяч. Але пані Джулія Мічелі не вгамовувалася: через свою вдачу вона зневажала буржуазійне прагнення до золотої середини. Вона враз вирішила, що якщо перший її задум не можна втілити, то треба тут-таки стрімголов кинутися в іншу крайність: зібрати страшенні кошти й сенсаційно пожертвувати їх вигнанцям. У своїй промові перед учасниками зборів жінка переконувала, що спільнота має усвідомити, що досягнення політичних цілей є безмежно вищим за скороминучі тілесні задоволення й що бенкет по суті є потужним заходом, який просуває велику антифашистську ідею, а тому треба вдовольнитися «Four and All», коли вже так конче необхідно влаштувати цей нестерпний бал. До того він несподівано став для неї ненависним. Врешті-решт, жінку угамували. І саме в цю хвилину прийшла в голову старомодна, але кітчева думка, що треба влаштувати «літературну кадриль» і купу інших естетичних заходів, аби замінити ними тілесні насолоди. Й саме тоді той письменник остаточно погодився читати своє чи то «Меґсі», чи то «Мерчі» (хоча до того тягнув кота за хвіст і ніяк не міг визначитись), знищивши своїм читанням у головах нетерплячого товариства навіть саму думку про їжу. Отже, бенкет знову мав стати лише політичним святкуванням. Втім, щоб остаточно не потонути у серйозності й абстрактних поняттях, все ж таки вирішили, що на початку заходу подаватимуть спиртне й навіть солодке.