А для тих, хто завжди й усюди обов’язково хоче попоїсти, а надто — втамувати спрагу, у кінці коридору кімнат можна поставити спеціальний «буфет», яким опікуватиметься Пандімільо Фйоретто, кухар з господи Мічелі, якого пані Джулія відпускала в їхнє розпорядження: у цьому «буфеті», під пильним оком учасників зборів, подаватимуть, що душа забажає, але за гроші, а тому на дверях зали треба буде повісити спеціальну об’яву, в якій повідомлятимуть, що буфет до загальної програми заходу не входить. Однак ранком, перед святом було вирішено, що навіть буфет відкривати не будуть, щоб не заважати читанням, попри те, що він би розташовувався за п’ять кімнат від білої зали, у якій Ф. погодився читати своє «Мегсі». Чудно, що члени зборів та більш ніж просто розважливі люди надавали цьому заходові, тобто читанню цього «Мегсі», такого великого значення. Що ж стосується осіб вразливих, не враховуючи поціновувачів культури, то пані Казаленьйо, дружина заступника головного редактора газети «Стампа», казала панові Ф., що після читань варто наказати причепити на стіну зали мармурову табличку, на якій золотими літерами написати, що такого-то числа такого-то року отут, на цьому самісінькому місці, великий італійський та великий європейський письменник публічно читав твір, який на той час був його найновішим творінням. Напевне знаємо одне: що Ф. якнайясніше й якнайнаполегливіше зажадав, щоб того ранку, коли він читатиме, ні під яким приводом і хоч яким непогамовним буде бажання насититися, а надто втамувати спрагу, не було ніякого буфету.
Отакі були справи, коли у місті ще досі сподівалися на щедрі й ситні частування на бенкеті за рахунок зборів. Вірили в це до останнього.
Нотатка 129b
БЕНКЕТ ДЛЯ ПРОТИВНИКІВ ФАШИЗМУ (III)
Визначення точної першооснови, як свідчить саме поняття, якоїсь сцени чи якоїсь події, яке не може не знаходитися десь незмірно-далеко позаду, може виявитися дивовижним і не мати достовірності. Цей стародавній Турин буквально більше не має сенсу: він мало не лякає. Я це чудово розумію. Але я прагну саме приголомшити. Це абсолютно ненормальне, майже невиправдане приголомшення; воно тим паче дратує саме через те, що «невдале».
Я теж полюбляю провокувати. Я дозволяю собі так вчинити лише однісінький раз. У мене немає цілей, які я прагнув би втілити в життя, як у провокаторів (і лівих і правих), які оточують пані Джулію Мічелі. Я маю естетичну мету. Й справді, над усією моєю розповіддю нависає привид релігії. Отож цілком логічним є те, що її стилістичний відповідник матиме щось недостовірне, незграбне, позбавлене гармонійності та оманливе. Як скоро ми переконаємось, я не маю на увазі віру, яку хтось сповідує, або навіть взагалі таку, що існує. Я впорався з цим, відшукуючи події, які стали першоосновою, а тому відтворюючи Турин часів п’ятдесятих, не кажучи вже про сорокові, якщо навіть не тридцяті (1)[350]. У святкуваннях, яких наразі вже не проводять, є якийсь надприродний смуток. З іншого боку, зважаючи на замаскований початок бенкету, він не міг не призвести до лиха вражаючих масштабів: підпалу цілого кварталу, який вчинили екстремісти, вбивства жінки, яка, певно, була дружиною головного персонажа, бридкеa[351] убивство, взяте з кримінальної хроніки, і, внаслідок цього, спаплюження бенкету, який, зрештою, скінчився свинюшником: п’яні вихідці з півдня, які топчуть та бруднять паркет та штори, насцикаючи, накакуючи й блюючи, де тільки можна. Але кінець святкування у цій історії був зовсім не такий. Святкування у цій історії «definit in piscem». Скандал був усередині, але, зблиснувши кілька хвилин, він (як згодом побачимо) збентежив усе товариство. Отож невідповідність початку та завершення була безсумнівною. Але навіть таку невідповідність можна пояснити тим, що наша розповідь починає набувати релігійного характеру: завдяки цьому політична складова, яка безпосередньо їй передує, набуде відтінку цієї релігійності. Втім, хай там як, а відтепер і надалі я залишу свою модель без змін і замість того, щоб відтворювати її одне в одне, отримуючи внаслідок цього приголомшливі xxx, «підлаштую» її до реального часу, в якому відбувається наша історія, й до незмінних особливостей оточення. Отже, щойно префект Мічелі разом зі своєю дружиною посідали по своїх місцях в імпровізованому глядацькому залі, розбивши казку й віддаючи належне правді, публіка, здається, «розслабилася».
350
(1) Зрештою, ніколи не знаєш, що я маю на думці, коли відношу так далеко назад у часі «бенкет для противників фашизму».