Матері вдома не було. Карло побачив її лише надвечір, на третьому святі. Йому коштувало неабияких зусиль знайти її, адже спитати про це просто й відверто, як зазвичай питають сини матерів, йому не стало сміливості. Наразі зніяковіння та страх, за допомогою яких він досягав сексуального задоволення, вже проникли й у стосунки між Карло, його матір’ю та всіма рештою. Те, що у якусь мить він вирішив віднині й назавжди перейматися виключно сексом — джерелом щораз неповторних, прекрасних, несказанних насолод, ще не означає, що він цілковито присвятив своє життя насолоді. Його зніяковіння було радше неспокоєм, а не звичайною сором’язливістю. У цьому він лишився таким самим, як і змалку. Думка про те, що треба телефонувати комусь, питаючи: «Чи ви, бува, не знаєте, де мама?», коли тепер він шукав її зовсім не через те, що вони разом господарюють, паралізувала його нездоланним страхом. Треба було удати із себе злодюжку, аби дізнатися, що твоя мати святкує на третій гулянці у будинку Одоне. Побачивши її, він враз наказує їй піти до лазнички, та, перш ніж жінка послухалась і спустилась у ванну кімнату на нижньому поверсі, він мусив повторити це два чи три рази. Щойно Карло переконався, що мати у кімнаті, він теж зайшов усередину. Убиральні в будинку Одоне були всі геть-чисто білі, вкриті художньою керамікою, зробленою під вісімнадцяте століття; під шлейфом запахів пудри та іншої косметики чувся сморід сечі та менструальної крові, і хоч був несильний, та дух перебивало. Певна річ, у цьому святилищі Карло був уперше. Збудження було настільки сильним, що він мав зігнутися навпіл, ніби від болючого удару. У маленькій передній кімнатчині перед люстерком стояла жінка. Карло мусив удати, що заблукав, і знову сховатися у коридорі, ризикуючи, що його там заскочить ще якась жінка. Почалися хитрування, змудроване чекання, на карту котрого було поставлено все на світі. Або все пройде за планом, або на нього чекає нестерпне розчарування, гірше за саму смерть. Він мусив чекати, поки та пані вийде геть, і мав завадити матері вийти звідти першою, а також пильнувати, щоб їх не потурбували інші непрохані гості. А ось і служниця. Карло зрозумів, що кінчив, і, лаючись подумки, відчув розпач, ніби хлопчисько. Раптом жінка, бісова шльондра, ніби силою Карлової думки її щось розвернуло, пішла в інший бік, зійшовши вузенькими сходами донизу, де розташовувались домашні кухні. А та інша шльондра (якщо можна, я трохи додам невласне-прямої мови) була ще досі у лазничці. Як дізнатись, як там справи, не визираючи, щоб тебе знову не помітили? Задля того, щоб хитрість удалася, треба було стояти непорушно: потрібна цигарка. Але ж наш бідолашний Карло не палить. Коли вже він почав утрачати тяму, а нерви були немов запалені від напруги, ніби виштовхана звідти силою його думки, шльондра вийшла, прослизнувши на горішній поверх, немов привид, змарнівши за п’ять хвилин перебування у відлюдному місці. Карло, як очманілий, кинувся туди, звідки щойно вийшла жінка: з трьох убиралень двері лише однієї були прочинені, інші було зачинено. Карло постукав, шепочучи спотвореним голосом: «Відчини, люди йдуть». Мати відчинила. І саме слушно, бо у вбиральню зайшли, не припиняючи свої балачки, розпочаті ще на горішньому поверсі, двоє чи троє жінок. Обличчя у матері було підтягнуте, на ньому майже не було зморщок. Це через хвилювання й надмірну втому (відвідала три вечірки за день). Усередині сморід жіночої сечі був справді різким. «Чого тобі?» — спитала мати. То була жінка просунута, завдяки тому, що італійські психоаналітики поширили праці Фройда, вона знала його роботи, але те, що з нею відбувалося, вже переходило будь-які межі. Певна річ, вона вважала сина божевільним, коли він робив речі, які йому, втім, здавалися цілком природними. «Мовчи, шльондро!» — відповів він. І він міцно притис її до грудей: відчувши її важкі вологі груди, він мало не заплакав, розчулившись: «Моя повіє», — додав він, і ті слова відгонили гидко-садистським «Солодка, мила, моя повіє». Його рука сповзла на її високі, як бані чи бар’єр, сідниці; крізь шовкові складки все одно відчувалися трусики, навіть шви та мереживо на білизні. Карло, грубо повернувши матір обличчям до унітаза й поклавши руку їй на голову, аби присилувати її нахилитися й закрити їй рота, зробив те, що у ту мить здавалося йому геть невідкладним: задрав жінці спідницю, стягнув трусики, оголивши зад. Унизу, в стерильній темряві ванни у домі Одоне, власне, унизу таза, поміж сідниць, виглядав космик волосся. Карло ззаду обхопив усе це рукою.