У цю хвилину знову почулося свистіння, й тепер уже на цьому прийшов кінець. Заодно, у дивовижному поєднанніa[359] зіграли два фактори: політична критика (попри те, що вона була все ж малозрозумілою, та здається, слушною й на межі терпіння), а також обивательська втома через непростимо довге завдання. Обидві ці підстави, які діяли в такій чудовій гармонії, перш за все вилилися в те, що пані Карінелла розридалася (втім, вона особа тонкосльоза), й те, що негайно розгорілися «дебати», під час яких усі нетерпляче прагнули дійти до спільного, одностайного, непереборного осуду будь-якого персоналізму[360], патерналізму[361] настановам ex cathedra[362] чи репресивності. Непереконливий заклик Ф., який, маючи на увазі свист, пропонував висловлюватися раціональніше, ніж це роблять бовдури, наразі залишився поза увагою, викликавши лише легку усмішку крізь сльози у пані Карінелли, хоч було цілком зрозуміло, що вона не збиралася доходити згоди з паном Ф.
— Вставити у середину попереднього розділу (128-го) короткий переказ поточної політичної ситуації в Італії, чи ж то причини, які штовхнули Чефіса піти з ЕНІ у «Монтедісон» і до того, що він за допомогою фашистів посів президентську посаду в «Едісон» (˂…˃ тощо).
— Такі «історичні обставини», — які Карло Перший пережив, запустивши за спиною Чефіса новий різновид революційного антифашизму, наслідуючи міжнародний курс Чефіса, — Карло Другий, таким чином «регресуючи» й займаючись «прагматичною політикою»[363] (вступивши в союз з фашистами), згодом переживає й доводить до кінця.
Кіа, наприкінці серпня 1974-го
Нотатка 128с
˃ ПРОДОВЖЕННЯ
«ПЕРЕД ПРОЗРІННЯМ ТА ГРОЮ СЛІВ»
Він навчився чесності, поєднавши її з розрахунком, чим і вирив собі могилу (втім, не Аполлонію, тому, що Тіанський, ані тому ж таки Фройду). Мабуть, він лише частково змінив свої антифашистські погляди та стосунки з фашистами. Назвав лише деякі сторони чи складові того чогось непристойного, котрим була нова реальна Влада: він вчинив номінальний вчинок, хоч за своїм виглядом та складом він був ритуальним. З приводу розвитку та свого ставлення до прогресу, який розсудливо назвали «громадянським розвитком», ось уривки з його записів, у яких цілковито додержано «курсусу» катехізисного характеру[364].
«Визначивши збитки, яких зазнала держава через невдалу спробу зв’язати програму громадянського розвитку та економічну програму, ми дійшли двох висновків: по-перше, партії, які беруть на себе відповідальність керувати країною, мають, не піддаючись поспіху, який трапляється, коли строки короткі, намагатися усі разом визначити спонуки, цілі, способи здійснення та строки програми громадянського розвитку, найголовнішою метою якої повинен стати розвиток особистості кожного громадянина демократичної держави з високим рівнем громадянської активності та з тісними зв’язками, що гуртують людей, а тому ця програма не може розраховуватись на короткий термін. По-друге, партії повинні визначити економічну програму, узгоджуючи її з програмою громадянського розвитку. Врахувавши недоліки, які були виявлені політикою створення економічної програми, ми дійшли висновку, що наразі вона, використовуючи всі природні ресурси, технічні можливості, людські сили, які є в розпорядженні, тим самим уникаючи даремних витрат на неналежні дослідження, витік мізків та капіталу, еміграції населення, — має створити умови для сучасного врівноваженого розвитку…»{75}
360
361
363
364
У латинській прозі так називали особливу ритмомелодійну будову мови, в якій відбувається чергування або ж складів у словах, або ж наголосів, залежно від різновиду курсусу.