К’яра, чий голос спочатку лунав у садку по обіді, була наймолодшою із сестер, вона народилася, коли Карлові було вже шістнадцять чи сімнадцять, і наразі вже була трохи старшою за нього у той час. Вони майже не знали одне одного. Та за два чи три роки до того, коли він поїхав у Рим, він бачив, як дівчина цілувала щеня, яке на той час було улюбленцем родини (зараз його вже не було, хтозна, де воно ділось). Із ххх (так звали те цуценя) К’яра розмовляла на місцевій говірці, нахилившись так, що її груди майже повністю відкрились. Це лише частина давноминулої ідилії. Однак наступного дня по поверненні додому Карло вирішив, що йому варто перепочити від сексу. Тому він лишився у Турині, присвятивши день роздумам.
---------
Задоволення від дня тощо
Причини, через які він прийняв таке рішення, ще й означали, що вранці він спатиме допізна, а для нього дев’ята-десята година — це вже було допізна. Він відразу відчув сонячне світло надворі. Йому не потрібно було розчиняти фіранки, щоб відчути: за вікном потрошки розливалось сонячне проміння, гублячись на бордюрах уздовж доріг та на міських майданах. І що воно було прозоре, як море, білувате на тлі небесної блакиті, що проглядала між дахами, углибині вулиць. І що сонячне світло, хоч ще й досі гаряче, вже несло у собі порожнечу, знесиленість, із котрих, разом із втіхою від того, яким воно було прозорим, а це обіцяло безперервну вервечку однаковісінько ясних днин, розливався якийсь безболісний смуток (як це зазвичай буває зі знаменнями). Незадовго до полудня Карло вийшов на вулицю; це був один з найспекотніших літніх днів, можливо, навіть найбільш спекотний за все літо. Проте люди вже повернулися з відпусток, і транспорту на вулицях було так само багато, як і взимку. Вже тоді, у далекі шістдесяті, на вулицях міста було повно вихідців з півдня країни. Тепер переважно саме вони залюднювали вулиці, які колись стояли порожніми. Через це вулиці скидалися на притулки для тих, хто очунюють після недуги. А от у кав’ярнях у центрі міста було повно туринських буржуа, що попивали свій аперитив. Перед блискучими барними стійками чи у вітальнях, прекрасно умебльованих антикварними меблями дев’ятнадцятого століття, що чудово збереглися, сиділи, укупі з дітьми промисловців, спадкоємці дрібнобуржуазних фахівців.