Не розпочалося навіть втілення у життя того філологічного напівроману, в якому, власне, роман мав вписатися «у вигляд текстології невиданого тексту» завдяки вправному псевдовідновлювальному поєднанню в одне ціле на основі (також стилістичного та атрибутивного) звірення з «чотирма чи п’ятьма рукописами, які частково пов’язані між собою, частково ні, з яких два… підробки», додатково використовуючи для доповнення «інші матеріали: листи автора (щодо того, справжні вони чи ні, існує проблема…, яку досі не вирішили), листи, які написали друзі автора…, усні свідчення, які надруковано у газетах…, ілюстрації…, історичні документи…, інтерв’ю…, документальне кіно…» тощо (пор. Нотатка без номера сторінки й без назви, с. 11). Таким чином автор повідомив про намір вставити у роман грецький текст, але не встиг цього здійснити («написати все це грецькою», с. 161, коментарі у дужках у низу сторінки у нотатках 149, 150, 151, 153, 154, 155, 157, 159, 160, 161, 162, 164, 166) чи навіть японською мовою («крайній випадок… цілий відрізок твору написаний грецькою… які майже неможливо прочитати, а тому вони складають… лише „щось писемне“, ось-ось повториться. Цього разу це будуть японські ієрогліфи. У цьому разі справжні нефонетичні писемні знаки та показову неможливість прочитання, ймовірно, виражено навіть краще», с. 599).
До намірів, які у подальшому не було втілено, відносяться також голі назви нотаток, записані як особистий мнемонічний образ невисловлених фантазій. Хто коли-небудь зможе з певністю сказати не лише те, у якому вигляді, а й з яким змістом постали б перед нами, наприклад, Нотатки 1, с. 16, Зе, с. 38, «Продані шаблі», нотатка 6 quinquies, с. 58 «Пару слів про цього Паскуале» (у цьому випадку лише маленький просвіт нам відкриває примітка в дужках «Історія про Паскуале — Пікаро — Смердяков»), нот. 21, с. 112 «Блискавиці над ЕНІ», нот. 34ter, с. 160 «Наприкінці прийому» (тут теж підказкою є лише теза «наприкінці прийому написати вислів, який сказав пацієнт-шизофренік» Рогейм, якого процитував Браун), нот. 52, с. 211 «Молодий член» (Історія Турина), нот. 52b, с. 209 «Негро і Рошіо», нот. 100, с. 476 «Розповідь про чотирьох критиків та чотирьох художників», нот. 102, с. 485 «Коментарі у салоні», нот. 103, с. 503 «Пошуки нового Кармело Піза», нот. 104, там же «Повернення в Турин», нот. 105 там же, «Вокзал у Турині, пансіон „Сицилія: 20 (двадцятка)“», нот. 106 там же, «Епізод з двадцятьма», нот. 107 там же, «Зникнення двадцятьох, як вони зустрілися з фашистськими духами», нот. 108 там же, «Бомба», нот. 109 там же, «Видіння кровопролиття», нот. 103, ще раз, с. 503 «І Політичне об’єднання», 103b, с. 520 «Кінець» (лише кілька приміток), нот. 106b, с. 532 «Продовжуючи значне Відхилення», нот. 107b, с. 532 «Зустріч з Федькою?», а ще є навіть Нотатка 33 на с. 148, в якої взагалі немає назви. Коли бачиш ці «прогалини», які, до слова, відповідають за своїми ознаками кульмінаційним місцям первісного сюжету, як, наприклад, «кровопролиття на вокзалі», — розпачливе очікування, можливо, частково, може компенсувати пожвавлення уяви; тут мовознавство безсиле.
Незавершеність твору виявляється не лише у кількості того, чого бракує, але й якості того, що лишається. За рівнем викінченості навіть найрозлогіші Нотатки є досить неоднорідними. Редакція деяких з них, хоч і неостаточна, здається уважно вичитаною, стиль цих нотаток добре пильнували. А в інших — рука автора була невпевненою, й у них частіше з’являються ознаки, притаманні чернетці. У цих нотатках багато закреслень і чимало різноманітних позначок, бо автор збирався переписати їх згодом без поспіху, але саме цих переписаних варіантів бракує, а щодо альтернативних варіантів нічого не вирішено; виправлення, які покликані замінити існуючий варіант, написано від руки над рядком, і часто прочитати їх неможливо. Записано загальні наміри, яких у подальшому автор не додержався: наприклад, поєднати уривки, які не поєднані між собою, чи навпаки, розділити щось, навіть переписавши як новий розділ; записати якесь уточнення чи, нерідко, написати примітки, яких бракує; переробити пряму мову у непряму чи додати діалектизмів, змінити тон чи точку зору тощо. Й ідеться не лише про структуру твору в деталях. В одному випадку автор, через невдоволення написаним, понаписував цілу низку нотаток (насправді не без надлишкової абстрактної алегоричності, хоч і сповнених пошуками потрібних відтінків), а мету того, що слід переписати щось наново, автор означає у точних вказівках у дужках: «Написати різні видіння на Поворотах та у Колах, додаючи точніші епізоди та ситуації, які б більше нагадували оповідання» (коментар від 16 жовтня 1974 p., на нижньому березі нотатки 74а, с. 436; підкреслив Пазоліні особисто).